Полковник Тарас Бурлак був великий, широкоплечий, з важкою щелепою й коротко стриженим волоссям. У його очах блищала не сила, а жадібна впевненість людини, яка надто довго лишалася безкарною. Він ліниво зміряв Сидоренка поглядом, на Мар’яні майже не затримався й одразу вирішив, хто в цій кімнаті вартий розмови.
— Значить, це ти тут головний перевіряльник? — спитав він майора. — У центрі зовсім байдикувати почали, раз людей шлють колупатися в базах батальйону.
— Майор Сидоренко прибув для проведення раптової перевірки кібербезпеки згідно з директивою військового відомства, — відкарбував Назар. — Прошу забезпечити сприяння.
— Сприяння? — Бурлак усміхнувся й повільно підвівся. — Запам’ятай, майоре. У моєму батальйоні є наказ і є підпорядкування. Сприяння лиши для нарад.
Сидоренко не моргнув.
— Порядок проведення перевірки встановлено інструкцією. Відмова в допуску буде зафіксована.
— Інструкцією, — повторив Бурлак, ніби смакуючи слово. Потім різко розсміявся. Його підлеглі, що стояли біля стіни, підхопили сміх надто швидко, наче давно навчилися сміятися за командою.
Нарешті полковник перевів погляд на Мар’яну.
— А тітонька навіщо? Із канцелярії заблукала?
Сидоренко відкрив рота, але Мар’яна випередила його. Вона сильніше притисла портфель і заговорила тонким, винуватим голосом:
— Я референт. У технічні питання не лізу. Папери, акти, підписи… що скажуть, те й оформлю.
Бурлак примружився із задоволенням. Він побачив саме те, що хотів: слабкість.
— Референт, значить. А ви взагалі розумієте, куди приїхали? Тут не архів. Тут батальйон. Тут люди служать, а не папірці перекладають. З гвинтівкою поводитися вмієте?
— Ні, полковнику.
— От і сидіть тихо. Не плутайтеся під ногами. А то в нас тут, буває, грубо розмовляють.
— Зрозуміла, — Мар’яна опустила голову.
Усередині вона була спокійна. Кожне його слово лягало в невидиму папку майбутніх доказів. Він сам будував навколо себе мотузку, і йому подобалося, як вона ковзає в руках.
Мар’яна знала: такі люди рідко гинуть від чужої хитрості. Їх губить власна потреба демонструвати владу. Бурлак не міг просто відмовити в доступі й послатися на папір. Йому було необхідно принизити, поставити на місце, змусити всіх у кімнаті почути, як він вищий за будь-які правила. Саме це вона й виманювала.
Вона дозволяла собі маленькі помилки: надто пізно відкривала блокнот, плуталася в термінах, ставила зайві запитання, не відразу сідала, коли їй указували. Кожна така дрібниця була наживкою. Бурлак бачив не пастку, а підтвердження власної картини світу: перед ним марна жінка з канцелярії, яку можна розтоптати без наслідків.
Бурлак знову гепнувся в крісло й закинув ноги на край столу.
— Ну? Який цирк ви збираєтеся влаштувати?
Сидоренко дістав планшет.
— Спочатку нам потрібна доповідь про поточний стан внутрішньої мережі підрозділу. Потім — прямий доступ до центральної серверної для перевірки вихідних логів, записів доступу та журналів операцій.
Мар’яна підняла руку, ніби школярка, яка не зрозуміла уроку.
— Перепрошую, а ці логи — це щось на кшталт журналів? Ну, куди записують, хто що робив?
У кімнаті на секунду зависла пауза. Потім Бурлак зареготав так голосно, що шибки в шафі здригнулися.
— Чули? Журнали! Майоре, ти кого привіз? Вона хоч комп’ютер від друкарської машинки відрізняє?
Підлеглі знову розсипалися сміхом. Сидоренко почервонів до вух і крізь зуби прошепотів:
— Інспекторко, прошу вас не втручатися в технічну частину.
— Ой, пробачте, — Мар’яна відступила на крок. — Я справді не хотіла сказати дурниці.
— Та вже ж, дурниці у вас виходять природно, — Бурлак витер очі. — Гаразд, тітонько, поясню. Логи — це такий щоденник комп’ютера. Тільки без ваших квіточок на полях. Зрозуміли?
— Дякую, тепер зрозуміліше, — пробурмотіла Мар’яна і навіть зробила вигляд, що квапливо записує його слова в блокнот.
Сидоренко дивився на неї майже з болем. Для нього те, що відбувалося, було професійною ганьбою: важлива перевірка перетворювалася на балаган через неосвічену супровідницю. Бурлак же насолоджувався кожною миттю. Він перестав бачити навіть майора як загрозу; поруч із такою «тітонькою» вся перевірка здавалася йому смішною й безпечною.
Мар’яна винувато кивнула. Усередині ж вона відзначила: пильність знята. Для Бурлака вона перестала існувати як загроза. Він вважав її дурепою — і тим самим відчинив перші двері…
