Коли сміх стих, Сидоренко повернувся до процедури з упертістю механізму, який неможливо збити з ритму.
— Полковнику, згідно з порядком раптової перевірки, прошу негайно надати доступ до центральної серверної.
Бурлак махнув рукою.
— Не вийде. Там технічні роботи. Приходьте за кілька днів.
Він навіть не потрудився зробити відмовку правдоподібною. Надто звик, що його слова сприймають як погоду: неприємно, але сперечатися марно. Мар’яна помітила, як один із його підлеглих біля дверей швидко відвів погляд. Отже, серверна справді була чутливим місцем, і всі в кабінеті це розуміли.
— Перевірка раптова. Вона не переноситься на розсуд підрозділу, що перевіряється. Інспекційна група має право доступу до всіх об’єктів, пов’язаних із предметом перевірки.
— Та що ти завів: право, порядок, інструкція? — у голосі Бурлака піднявся метал. — Ти жива людина чи папка з печатками?
Сидоренко зібрався відповісти, але Мар’яна обережно виступила зі свого кутка. Вона відкрила потертий блокнот і перегорнула кілька сторінок, ніби сама шукала опору в надрукованих рядках.
Вона обрала момент точно. Якби втрутилася раніше, Бурлак міг би просто вигнати їх. Якби пізніше — суперечка між офіцерами стала б сухим конфліктом повноважень. А зараз вона перетворювала його відмову на особисте роздратування: не майор тиснув на нього правилами, а нікчемна службовиця заважала йому відчувати себе всевладним.
— Полковнику, я, звісно, в цьому нічого не тямлю. Але в мене в методичці написано: щоб виключити підміну даних, перевірка має проводитися з прямим доступом до вихідного сервера. Якщо ми не відзначимо цей пункт, мене потім саму покарають. Може, хоча б на хвилинку? Я ж людина маленька, мені б тільки папір правильно закрити.
У її голосі було покірне приниження. Але зміст фрази був гострий, як голка: відмова потрапить у звіт.
Мар’яна навмисне не вимовила слів «порушення» і «відповідальність». Вона залишила їх між рядками, щоб Бурлак сам почув загрозу і сам розлютився на власну здогадку. Людина, звикла до грубої сили, найгірше переносить тонкі обмеження. Папір, підпис, пункт інструкції — усе це для нього було образою, бо не боялося його кулаків.
Обличчя Бурлака почало темніти. Прямолінійність Сидоренка дратувала його як порушення субординації. А ось ця «тітонька» дратувала сильніше — тим, що, прикриваючись слабкістю, тикала його носом у правила.
— Ти мене вчити прийшла?
— Та що ви, ні, — Мар’яна звела перелякані очі. — Просто я…
Вона навмисне дала голосу зірватися на півслові. Не від страху — з розрахунку. Бурлак мав відчути не опір, а дратівну безпорадність, яка все одно заважає йому робити що заманеться. Для таких людей слабкий, але наполегливий чоловік буває нестерпніший за рівного супротивника.
— Закрий рота.
Ця коротка команда прозвучала майже спокійно, і від того стала страшнішою за крик. Бурлак більше не грав привітного господаря. Він побачив перед собою не перевіряльників, а глядачів майбутнього покарання. І чим більше людей мало це побачити, тим солодшою ставала для нього майбутня розправа…
