Життя без прикрасЧастина 4 з 25
Розмір
Тема
Шрифт
Це мовчання виявилося гучнішим за Назара. Я чула, як у саду шарудить листя, як мама перекладає пиріжки в пакеті, як батько дедалі сильніше дряпає нігтем стільницю. Їм усім було незручно, але не від того, що брат знову просив у мене гроші. Їм було незручно від моєї відмови, ніби я порушила давно заведений порядок, де один просить, другий закриває, а решта роблять вигляд, що так і має бути.
— Лесю, ну не при всіх би, — тихо дорікнула мама.
— При яких усіх, мамо? — спитала я. — Ми ж сім’я.
Слово вискочило саме, і в повітрі на секунду стало тісно. Мама замовкла, батько підвів очі, а Назар кинув недоїдений пиріжок у пакет і пішов до машини. Дверцята грюкнули так голосно, що з яблуні осипалося кілька сухих пелюсток.
Потім батько довго говорив із ним біля хвіртки. Я слів не чула, тільки низький, тиснучий голос. Тоді мені здавалося, вони просто втішають хлопчика, якому відмовили…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.