Марина виправдовувала стеження турботою. Вона запевняла, що не змогла спокійно поїхати, знаючи, як Оксана вагається. Та попросила більше нічого не робити: така поведінка вже не скидалася на дружню допомогу. У відповідь Марина зауважила, що їй не довелося б втручатися, якби Оксана поговорила з чоловіком одразу.
О дев’ятій Богдан повернувся додому. Він швидко зрозумів, що між ними постала стіна, і спитав, чи пов’язане це з ним. Оксана попросила часу. Чоловік не став тиснути, хоча явно відчував, що дружина приховує щось серйозне.
Наступного дня Марина приїхала без запрошення. Вона принесла коробку тістечок і пляшку вина, ніби йшлося про звичайний вечір двох подруг. Дізнавшись, що Богдана немає вдома, Марина помітно зраділа й оголосила, що Оксані потрібен чіткий план: розлучення, поділ майна, квартира, гроші. Не можна чекати, поки винуватець першим підготується до розставання.
— Ти вже все вирішила за мене, — сказала Оксана.
— Я намагаюся захистити тебе від людини, яка їздить до коханки.
— Ти жодного разу не бачила їх разом деінде, крім подвір’я. Між таємницею і зрадою все-таки є різниця.
Марина насмішкувато спитала, чи не хоче Оксана пояснити ці поїздки благодійністю. Слово прозвучало несподівано й неприродно. Оксана уточнила, чому подруга вибрала саме таку версію, але та відмахнулася: перше, що спало на думку.
Розмова ставала дедалі неприємнішою. Марина зізналася, що боїться примирення подружжя. Вона сказала, що Оксана роками тримається за шлюб лише зі страху залишитися самій. Потім ударила туди, де біль був найглибший: нагадала про лікарів, лікування, невдалі спроби завагітніти й заявила, що Богданові у сорок два роки могло знадобитися інше життя.
Оксана зажадала, щоб вона пішла. Марина спробувала назвати свої слова способом розплющити подрузі очі, але було пізно. Біля дверей вона все ж кинула, що коли молода сусідка завагітніє, Оксана не повинна казати, ніби її не попереджали.
Після відходу гості квартира знову поринула в тишу. Найстрашнішою була не образа, а те, що Марина озвучила давній страх самої Оксани. Богдан міг хотіти дітей. Міг шкодувати, що їх немає, і втомитися від обережності, якою подружжя оточило цю тему.
Кілька наступних днів минули в дивному перемир’ї. Богдан перестав ставити прямі запитання, хоча уважно стежив за дружиною. Марина ж, навпаки, надсилала статті про поділ майна, телефон знайомого юриста й навіть зразок заяви. На повідомлення «Я не просила» відповіла коротко: «Потім подякуєш».
За тиждень Оксана знайшла на тумбочці ще один магазинний чек. Разом із продуктами там були дитяча зубна паста, вологі серветки, кольорові олівці, альбом, пластилін і кілька пар маленьких шкарпеток. Вона двічі перечитала список. Покупки для дітей аж ніяк не вписувалися в образ самотньої молодої коханки, створений Мариною.
На зміну одній лячній версії прийшла інша. Можливо, у дівчини була дитина. А може, в будинку жило кілька дітей, про яких Марина чомусь воліла не говорити. І вперше за ці дні Оксана відчула: подруга могла не просто помилятися, а навмисно підштовхувати її до найболючішого висновку…
