Увечері Оксана обережно спитала Богдана, чи давно він знайомий із людьми, які живуть навпроти Марининої дачі. Чоловік зняв годинник, поклав його на полицю й одразу насторожився. Він уточнив, чому дружина раптом зацікавилася сусідами, але вона знову відступила. Слова так і не пролунали.
Наступного дня Оксана зателефонувала Марині й спитала, чи є в будинку діти. Подруга замовкла, а потім швидко припустила, що молода жінка може бути матір’ю. Коли Оксана розповіла про чек, Марина заявила: Богдан, імовірно, утримує і коханку, і її дитину. Вона знову не відповіла, чи бачила інших мешканців і чи намагалася щось з’ясувати.
Оксану дратувала ця вибірковість. Марина могла їхати слідом за чужою машиною з міста до дачного селища, але нібито не мала змоги поставити сусідам просте запитання. Суперечка закінчилася холодно. Вперше Оксана зрозуміла, що більше не хоче обговорювати чоловіка з людиною, яка підміняє невідомі факти готовими звинуваченнями.
У п’ятницю Марина знову з’явилася без попередження. Вона запропонувала ще раз поспостерігати за будинком і дізнатися, скільки часу Богдан проводить усередині. Оксана відмовилася ховатися біля чужого паркану й пообіцяла спитати чоловіка напряму. Подруга явно не чекала такого рішення.
— Якщо він почне тиснути на твою болючу тему, не піддавайся, — попередила вона.
— Яку саме тему?
Марина осіклася, але Оксана змусила її договорити.
— Дітей, звісно.
— Чому Богдан має говорити про дітей, якщо я питаю про коханку? Ти щось знаєш про той будинок?
Марина спалахнула, звинуватила подругу в черговій спробі виправдати чоловіка й пішла. Однак її випадкова обмовка вже не давала Оксані спокою. Вона ніби заздалегідь знала, яке пояснення пролунає.
Богдан повернувся приблизно за сорок хвилин. Помітивши дві чашки, він спитав, хто приходив. Почувши ім’я Марини, змінився на обличчі й тихо мовив: «Тепер зрозуміло». Оксана зажадала пояснити ці слова, але чоловік запропонував спершу розповісти, що відбувається з нею.
Відступати було нікуди.
— Хто живе навпроти Марининої ділянки? — спитала вона.
Богдан завмер. Його коротке мовчання здалося зізнанням. Оксана заговорила швидше: вона бачила його біля будинку, бачила світловолосу дівчину, знала про щотижневі поїздки, продукти й дитячі речі. Чоловік спитав, хто все це їй повідомив, але вона не дозволила відійти від головного.
— У тебе з цією дівчиною стосунки?
— Ні.
— Чому я маю вірити? Ти місяцями їздив до неї й жодного разу мені не сказав.
Богдан відповів, що їздив не до жінки. Він подивився на дружину так, ніби вирішував, із чого почати, а коли почув запитання про можливу дитину, насупився. Потім попросив пояснити, чи була вона на Марининій дачі. Оксана підтвердила.
— Тоді багато що стає на свої місця, — сказав він. — Я розповім усе. Але спершу ти маєш зрозуміти, чому Марина так старалася привести тебе саме до цього паркану.
Богдан дістав телефон і відкрив сімейну фотографію. На знімку стояли чоловік, жінка, світловолоса дівчина й троє хлопчиків різного віку. Чоловік поклав телефон перед Оксаною й вимовив ім’я людини, якої вона раніше ніколи не бачила…
