За тиждень Вадим привіз Лілію до дому своїх батьків. Галина з чоловіком зустріли пару холодно, однак першого ж вечора виставити сина надвір не наважилися.
Свекруха витримала два дні. На третій відвела Вадима вбік і сказала, що виховувати дорослого чоловіка запізно. Раз він обрав іншу жінку, доведеться відповідати за власне рішення. Залишатися в батьків вони більше не можуть.
— До нас приходять онуки, буває Оксана. Ми вже не в тому віці, щоб терпіти, як твоя обраниця спить до полудня й поводиться в чужому домі як господиня. Пробач, сину, але влаштовувати тут таке життя ми вам не дозволимо.
Вадим почервонів.
— Мамо, її звати Лілія.
— Ім’я нічого не змінює. Ти дорослий, от і вирішуй, де вам жити. Увечері Оксана приведе дітей. На той час вас тут бути не повинно.
Саме тоді почалася відпустка, яку подружжя раніше хотіло провести з хлопцями в родичів. Батько Оксани повіз онуків відпочивати на місяць. Про те, що сталося, йому, як і раніше, не говорили, бережучи після хвороби, а дітям пояснили лише, що в дорослих виникли труднощі.
Перед від’їздом сини все ж побачилися з батьком. Оксана погодилася впустити Вадима за умови, що він прийде без Лілії. Чоловік довго тримав хлопчиків в обіймах і насилу стримував сльози. Назар і Максим ніби відчули всю тяжкість того, що відбувається: не галасували, ні про що не розпитували, просто сиділи поруч і тулилися до нього…
