Соломія подивилася на Кирила й уперше побачила не лише зневіреного батька, а людину, яка справді здатна змінитися. У його обличчі були біль, провина й тверде рішення обрати сина, а не зручну сліпоту.
Минув тиждень. Після того, що сталося на ріці, Соломія й Кирило почали спілкуватися частіше. Це не було стрімким зближенням і не було спробою заглушити чужим болем власний. Вони просто опинилися поруч там, де треба було триматися: розмовляли з лікарями, допомагали Макарові приходити до тями, обговорювали школу, обережно повертали хлопчикові відчуття безпеки.
Макар тягнувся до Соломії. При ній він менше замикався, охочіше говорив і навіть іноді усміхався. Кирило, бачачи це, не ревнував і не відсторонювався. Він учився бути поруч із сином по-справжньому — без наказів, без поспіху, без спроб замінити увагу подарунками.
Тим часом Соломія почала готуватися до розлучення. Богдан подав заяву швидко, майже демонстративно. Він розраховував залишити собі і квартиру, і дачу. Соломія не хотіла його грошей, але дачу віддати не могла. Це була не просто ділянка з будинком. Там були Барс, сад, тиша, її праця, її місце для дихання після всього, що зруйнувалося.
Кирило порадив їй хорошого адвоката й наполіг на тому, щоб оплатити його послуги.
— Я хочу, щоб ти не лишилася без захисту, — сказав він. — Ти маєш право на справедливість.
Соломія довго відмовлялася, але потім зрозуміла: гордість не повинна заважати їй зберегти єдине місце, де вона ще відчуває ґрунт під ногами. Судовий процес виявився важким. Богдан говорив упевнено, його адвокат повторював, що дача оформлена на нього, що саме він вкладав кошти, що Соломія не зможе сама утримувати будинок. За кожною сухою фразою зникали її руки в землі, її безсонні вечори, її турбота про сад.
У день засідання зала суду здалася Соломії особливо холодною. Вона сиділа рівно, зчепивши пальці. Поруч був адвокат, трохи позаду — Кирило. Його спокійна присутність допомагала не розсипатися на частини.
Суддя, літній чоловік із суворим обличчям, уважно гортав документи. Шурхіт паперу звучав надто голосно. Соломія дивилася на стіл перед собою й намагалася дихати рівно, хоча серце билося так сильно, ніби його міг почути весь зал…
