Вранці Марта зателефонувала раніше, ніж зазвичай. Голос у неї був збуджений і злий водночас.
— Олеся, у мене для тебе новина. Пам’ятаєш, ти казала, що Роман два роки тому нібито взяв кредит на ремонт квартири Лариси Григорівни?
Олеся насупилася. Звісно, пам’ятала. Тоді Роман запевняв, що мати сама не впорається, що це родинний обов’язок, що Олеся має допомогти з виплатами. Вона погодилася, віддаючи значну частину зарплати, хоча квартира була чужа, а вдячності не передбачалося.
— Пам’ятаю. Що сталося?
— Я вчора переглядала копії виписок, які ти мені скинула перед зустріччю з юристом. Там немає жодного кредиту. Зате є перекази від Лариси Григорівни Романові — на суми, дуже схожі на ті, що ви нібито виплачували. У ті самі періоди.
Олеся сіла на край дивана.
— Зачекай. Тобто він казав, що ми закриваємо кредит, а насправді…
— А насправді гроші могли просто йти в їхню схему. Ти переказувала Романові, він показував тобі сімейний борг, а паралельно отримував кошти від матері. Треба розбиратися з юристом, але виглядає це вкрай брудно.
Усередині Олесі піднявся холодний гнів. Не бурхливий, не засліплюючий — крижаний. Усі розмови про обов’язок перед старшими, про допомогу родині, про те, що хороша дружина не рахує гроші, раптом склалися в зовсім іншу картину.
— Скільки я їм віддала?
— За моїми підрахунками, близько чотирьохсот п’ятдесяти тисяч лише за цими переказами. Плюс комунальні платежі, подарунки, якісь їхні «забуті» витрати. Ще приблизно двісті. Олеся, це вже не просто нахабство. Це можна намагатися повертати через суд.
Олеся заплющила очі. Такі гроші могли б стати першим внеском за власне житло. Могли б дати їй подушку безпеки. Могли б оплатити відпустку, лікування, навчання — що завгодно. А натомість пішли туди, де її називали невдячною.
— Що робити?
— Неси все Дарії Іллівні. Нехай готує не лише поділ майна, а й вимоги щодо цих виплат. У тебе є докази. Їх треба використати.
Розмова з Мартою ще не встигла влягтися в голові, коли телефон знову задзвонив. Номер був незнайомий. Олеся хотіла скинути, але чомусь відповіла.
— Олеся? Мене звати Валентина Остапівна. Я… мати Романа.
Олеся завмерла.
— Перепрошую, я не розумію. Мати Романа — Лариса Григорівна.
На тому боці важко зітхнули.
— Лариса — його мачуха. Я рідна мати. Ми з його батьком розлучилися, коли Романові було вісім. Потім Лариса вийшла заміж за його батька. Вона швидко зайняла весь простір довкола мого сина.
Олеся повільно опустилася на стілець. За три роки Роман жодного разу не сказав, що Лариса Григорівна не рідна мати. Він називав її мамою, вимагав поваги до неї як до святині, вибудовував довкола неї всі родинні правила.
— Чому ви телефонуєте мені?
— Бо знаю, як вона діє. Я була поруч із цією людиною надто довго. Лариса вміє зробити так, щоб чоловіки вважали її єдиною правою, а всіх інших — винними. Спершу вона була колегою мого колишнього чоловіка, потім стала його коханкою, потім дружиною. Коли я намагалася чинити опір, мене виставляли поганою матір’ю, істеричкою, жінкою, яка руйнує родину.
— Звідки ви дізналися про мене?
— У мене є знайома в їхньому будинку. Вона чула, як Лариса кричала Романові, що він не зміг утримати безплатну прислугу. Перепрошую за ці слова. Я вирішила, що ви повинні знати правду.
Олеся дивилася на коробки біля стіни й відчувала, як минуле розсипається ще на один шар. Навіть історія про священну материнську любов, перед якою вона мала схилятися, виявилася неповною, перекроєною під чужі інтереси.
— Дякую, що сказали. Але навіщо вам це?
— Бо я не пішла вчасно. Сподівалася, терпіла, пояснювала собі, що заради дитини треба мовчати. У підсумку втратила роки, здоров’я і сина. Ви пішли. Не повертайтеся, що б вони не обіцяли. Такі люди не змінюються. Вони лише вчаться краще вдавати.
Після дзвінка Олеся довго сиділа нерухомо. Їй здавалося, що її шлюб був не домом, а декорацією, де ролі розподілили без її згоди. Роман — слухняний син. Лариса Григорівна — недоторканна мати. Олеся — дружина, зобов’язана все витримати. І лише вона одна не знала, що сценарій давно написаний.
До офісу Дарії Іллівни вона прийшла рівно в призначений час. Юристка уважно вислухала про депозит, фіктивний кредит і дзвінок Валентини Остапівни, потім розклала документи на столі.
— Позиція в нас сильна, — сказала вона нарешті. — Прихований депозит враховується при поділі, якщо кошти з’явилися в шлюбі й немає доведеного особистого походження. Щодо виплат на ремонт — будемо доводити безпідставне збагачення або шахрайську схему. Знадобляться всі виписки, переписка, дати, підтвердження.
— А якщо вони все заперечуватимуть?
Дарія Іллівна ледь усміхнулася.
— Нехай заперечують. Папери іноді говорять голосніше за людей. Ви дуже розумно вчинили, що зберігали чеки й виписки. Багато хто йде з порожніми руками не тому, що нічого не має, а тому, що не може довести.
Вони обговорили стратегію. Розлучення, поділ майна, окремі вимоги щодо грошей, отриманих через сумнівні родинні домовленості. Олеся підписала довіреності й вийшла з офісу з відчуттям, ніби потяг уже рушив. Назад шляху не було. Але й колишньої дороги більше не існувало…
