Богдан розгорнув карту Мирона Васильовича на капоті. До галявини лежав довгий шлях: кілька годин звичайною дорогою, потім промерзлою лісовозною колією й остання ділянка — без дороги. Влаштовувати розв’язку в січні він не збирався. Спершу треба було перевірити весь маршрут і переконатися, що навесні місце вдасться знайти знову.
Перевірку маршруту Богдан вирішив провести відразу. Трьох зв’язаних чоловіків він по одному переніс у кузов. Найважчим виявився Владислав; двічі Богдан ледь утримав його й боляче вдарився плечем об дверцята, але прихована лють додавала сили. Коли все було готове, фургон рушив у зимову ніч.
На рівній дорозі машина йшла спокійно. Після повороту на стару колію вона почала стогнати, підстрибувати й чіплятися днищем за мерзлі горби. За кабіною стояла тиша. Бранці вже отямилися, однак швидко зрозуміли, що крики серед безкрайого лісу нікого не приведуть.
Двічі Богдан зупинявся й перевіряв їхній стан. Артем жалібно мугикав крізь стрічку, Владислав не видавав ні звуку, Сергій дихав нерівно, ніби знову плакав під мішком. Богдан не відповідав і нічого не пояснював. Дев’ять годин злилися у важкий рух крізь сніг, запах пального й темряву.
Остання частина шляху існувала лише на намальованій карті. Богдан відшукав модрину з розколотою верхівкою, перетнув замерзлий струмок, обігнув яр і піднявся кам’янистим схилом. Повалені стовбури змушували шукати об’їзд, кущі дряпали борти, колеса кілька разів безпорадно прокручувалися на місці. Старий фургон рипів і тремтів, але повільно просувався далі.
Перед світанком між деревами відкрилася галявина. Холодне сонце неохоче підіймалося над сірими верхівками, і ліс здавався нерухомим, майже намальованим. Богдан заглушив мотор, вийшов із задушливої кабіни й вдихнув морозне повітря. Чистота обпекла легені.
Три старі сосни стояли по краю галявини майже в одну лінію. Стовбур кожного дерева був надто товстий, щоб доросла людина могла обхопити його руками. Поруч височіли занесені снігом пагорби із землі й хвої. На вигляд мурашники були мертві, але глибоко всередині колонії лише сповільнили життя, перечікуючи холод.
Мирон Васильович пояснював, що справжній рух почнеться, коли весняне сонце прогріє землю й тисячі рудих тіл вийдуть на поверхню. Тепер запах меду не дав би результату. Ця зимова поїздка правила лише за перевірку карти й дороги. Богдан стояв у крижаній тиші перед трьома сплячими мурашниками й розумів: між рішенням і його завершенням лежать довгі місяці…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
