Надвечір повернувся Олексій. За напруженим обличчям одразу стало зрозуміло: мати встигла докладно з ним поговорити. Він увійшов різко, з палаючими очима, буркнув тещі привітання, зачинився в кімнаті й почав комусь телефонувати, навмисне голосно скаржачись на ремонтний шум, запахи та нестерпне життя у власному домі.
Уранці в неділю повітря в квартирі було наче натягнута струна. Вирішивши не загострювати обстановки, Ніна Степанівна хотіла доробити останній кут і поїхати денною електричкою. Порожню тару й речі вона склала у великий баул, який поставила біля входу.
Ольга чистила зуби, коли з коридору долинули гуркіт і чоловічий крик. Вона вибігла з ванної й побачила сцену, яка не вкладалася в межі здорового глузду.
Розпираний власною рішучістю, Олексій ногою виштовхував сумку тещі на сходовий майданчик. Ніна Степанівна стояла біля дверей, вражена його поведінкою. Зять кричав, щоб вона забиралася, перестала об’їдати їхню сім’ю й запам’ятала: у його домі діють тільки його правила.
— Їсте наші продукти, а моїй матері ще й хамите! Щоб більше вашої ноги тут не було! — волав він, розмахуючи руками.
Ніна Степанівна не відповіла ні лайкою, ні погрозами. Вона дивилася на зятя з холодним подивом, ніби перед нею опинився рідкісний експонат людської дурості. Олексій силоміць виштовхав її за поріг, грюкнув металевими дверима й демонстративно засунув засув.
Ольга залишилася посеред оновленого коридору. Зубна щітка вислизнула з пальців і впала на чисту підлогу. Чоловік повернувся до неї — розчервонілий, важко дихаючи, неймовірно задоволений собою. Він нарешті відчув себе господарем, про якого так довго розповідала мати…
