Життя без прикрасУ знайдених відомостях Богдан відшукав ім’я, під яким Оксана жила тепер, — Ірина Бондаренко. Вона перебувала в іншому місті й була одружена з впливовим Миколою Кравцем. Усе її нове життя трималося на примусі, але головне вже не викликало сумнівів: вона була жива.
Поки машина мчала нічною дорогою, Богдан іще раз переглядав адресу й документи, а Роман мовчки тримав кермо. У ньому по черзі здіймалися страх, гнів і болісне чекання. Він не уявляв, що скаже при зустрічі, але відступити після прочитаних листів уже не міг.
У тихий район вони в’їхали пізно. Роман зупинив машину трохи осторонь потрібного будинку.
— Готовий? — спитав Богдан.
— До такого не можна підготуватися. Але відкладати більше не можна.
Він дійшов до ґанку й натиснув кнопку дзвінка. Чекати довелося недовго: двері відчинилися. Перед ним стояла Оксана — подорослішала, трохи змінилася, але все та сама. Роман упізнав би її серед сотень людей. Вона теж упізнала його: на обличчі відбився шок, а в очах миттєво з’явився страх.
— Романе… Тобі не можна тут бути, — прошепотіла вона й тривожно глянула на вулицю.
— Я п’ять років жив, вважаючи тебе мертвою. Тепер мені потрібна правда.
Після короткого вагання Оксана впустила його. Дім був обставлений дорого, однак за зовнішнім благополуччям Роман одразу відчув холод несвободи. Вони сіли у вітальні навпроти одне одного.
— Що ти хочеш знати? — спитала вона, не підводячи очей.
— Усе. Чому ти зникла? Чому весь цей час мовчала? Де наша дитина?
На останньому слові голос Романа зірвався. Оксана закрила обличчя долонями, її плечі затремтіли.
— У мене не було вибору. Батько переконував, що поруч із тобою дитині загрожує небезпека. Він змусив мене змінити ім’я й вийти заміж за Миколу, щоб контролювати кожен крок.
— Як його звати?
— Максим.
Ім’я озвалося в Романові майже фізичним болем.
— Він знає, хто я?
— Ні. Він певен, що його батько — Микола. Таким був нав’язаний мені договір. Але Максим твій, Романе. Завжди був твоїм.
Роман заплющив очі, намагаючись упоратися з напливом почуттів. Коли знову подивився на Оксану, в її обличчі вже бачив не зраду, а сліди тих самих років, прожитих під чужою волею.
— Ми мусимо це припинити. Твій батько забрав наше минуле, але майбутнього я йому не віддам.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.