Життя без прикрасУ тиші, що настала, чулося тільки гучне плямкання Гантеля, який старанно вилизував лапу. Марина не відповідала. Вона переводила погляд з одного обличчя на інше, намагаючись зрозуміти, чи справді дорослі люди вірять у щойно озвучений розрахунок.
Перед нею сидів чоловік, якого вона утримувала майже весь шлюб. Поруч — свекруха, чиї ліки й продукти оплачувалися з Марининої зарплати. Трохи далі чекала розв’язки Евеліна, яка вже подумки розпоряджалася добробутом нового обранця. Саме цю парочку — Дениса та його матір — Марина п’ять років тягнула на собі. Тепер вони дивилися на неї як на боржницю, жодного разу не згадавши, звідки бралися оплачені рахунки, повні пакети й ліки. Клара навіть свої котлети, що наполовину складалися з черствого хліба й часнику, оцінила як ресторанну страву. Абсурд був настільки завершеним, що ображатися вже не виходило.
Стриматися вона не змогла. Спершу вирвався короткий смішок, потім сміх став гучнішим. Це була не істерика й не спроба приховати страх, а щира реакція людини, яка надто довго спостерігала безглузде дійство й нарешті дочекалася його головного номера.
Денис назвав її хворою. Марина витерла сльозу, що виступила, розстебнула сумку й дістала щільний конверт, отриманий у Ігоря Борисовича. Вона підійшла до столу, простягнула конверт Денисові та його матері, а потім з розмаху кинула його просто перед свекрухою. Щільний папір гучно ляснув об стільницю.
«Ось моя відповідь і водночас розрахунок за ваші котлети, — сказала Марина. — Тільки решти у вас, боюся, не знайдеться». Потім запропонувала Денисові відкрити конверт і вголос потішити матір. Самовпевненість Клари Захарівни вперше дала помітну тріщину.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.