Дітей у них не було, спільного майна — теж. Марина нагадала, що в Дениса з цінного лишилися тільки вживаний самокат і кредитні борги. При цих словах чоловік спершу почервонів, а потім пішов темними плямами, ніби почув не пропозицію розійтися, а остаточний вирок своїй красивій легенді.
Клара Захарівна, навпаки, розправила плечі. У її руках опинився довгий аркуш, списаний дрібними кривими рядками. Свекруха розгорнула його з таким виглядом, ніби пред’являла бездоганний висновок найкращого фінансового фахівця, і веліла Марині не поспішати святкувати свободу.
«Хочеш розлучення — будь ласка, — відрізала вона. — Але спершу відшкодуй мені все, що з’їла за п’ять років за моїм столом. Ти користувалася нашою добротою, їла мої борщі й котлети, пила чай. Я нічого не забула й усе порахувала».
Денис негайно підтримав матір. Він заговорив про її час, воду, газ, електрику й пральну машину. Клара Захарівна слинила палець, водила ним по списку й перелічувала борщ тричі на тиждень, м’ясо з ринку, фаршировані перці, котлети й щоденний чай.
Досі мовчазна Евеліна вставила, що Марина клала в чашку по три ложки цукру. Марина подивилася на неї й зауважила: п’ять років тому та, ймовірно, ще прогулювала шкільну геометрію, тож її обізнаність про чужий чай особливо вражає. Дівчина сховалася за спиною Дениса.
Свекруха вдарила кулаком по столу й назвала підсумок: два мільйони. Поки борг не буде виплачений, Марина має жити в передпокої, прибирати за господарями й виконувати їхні вимоги. Клара Захарівна закінчила промову впевнено, ніби вже бачила невістку з ганчіркою біля своїх ніг…
