Відео зберігалося тридцять днів. Отримати фрагмент Софія сподівалася через Остапа Петровича, шістдесятирічного охоронця, колишнього військового. Два роки тому вона допомогла його доньці підібрати відповідну кредитну програму й зібрати документи, хоча підтвердженого доходу ледь вистачало. Остап Петрович пам’ятав цю допомогу й не раз казав, що при нагоді віддячить.
Наступного дня Софія підійшла до нього під час обіду. Вони зупинилися біля службового входу. Охоронець курив дешеву сигарету й мружився від осіннього сонця, поки вона коротко пояснювала: чоловік потай намагається закласти спільну квартиру й утекти, а нічого не підозрюючу дружину може врятувати лише запис.
Остап Петрович дослухав, загасив недопалок об край урни й нагадав, що копіювання службового відео заборонене. Софія відповіла, що чудово це розуміє. Він ще трохи помовчав, а тоді сказав, що правила не завжди збігаються зі справедливістю.
— Дам тільки залу й коридор. Без звуку. Якщо хтось запитає, ти до мене не приходила, а я нічого не копіював.
Уранці Софія купила маленьку чорну флешку й передала її охоронцеві. До кінця робочого дня на носії лежав чотирихвилинний фрагмент із датою та часом. Богдан і Мар’яна сиділи в зоні очікування, потім він виходив у коридор, говорив телефоном, нервово жестикулював і тер лоба.
Того ж вечора Софія приїхала до сестри з ноутбуком. Максим уже спав, над кухонним столом горіла одна лампа, а за стіною глухо працював сусідський телевізор. Спершу жінки переглянули запис, потім Лариса відкрила фотографії з кафе.
Сумнівів не лишилося. Поруч із Богданом в обох випадках була Мар’яна. Лариса відсунула чашку з вистиглим чаєм і сказала, що Оксана має побачити все без довгих пояснень і тиску. Тоді їй не доведеться вирішувати, кому вірити: чоловікові чи незнайомій жінці.
Залишалося передати флешку. Лариса згадала повідомлення з робочого чату: Богдан запрошував працівників на суботнє новосілля й залишив адресу. Запрошення було для всіх охочих, тож її поява не викличе підозр.
— Прийду зі звичайним подарунком, — вирішила вона. — А всередину покладу те, що Оксані необхідно знайти.
Софія дивилася на сестру з тривогою й схваленням. Сама Лариса впевненості не відчувала. Від думки, що вона втрутиться в чуже життя, її починало морозити. Але варто було заплющити очі, як поставала Оксана в синій сукні, а слідом — обтяжена квартира і борг, про який та дізнається надто пізно.
Флешку вирішили сховати на дні коробки з посудом. Господиня знайде її, коли після свята почне розбирати подарунки, і перегляне запис без Богдана. Софія тим часом і далі затягуватиме заявку: запитуватиме додаткові довідки й розтягне перевірку настільки, наскільки дозволить робота.
До півночі сестри добирали текст записки. Не можна було написати надто мало, щоб флешку не сприйняли за розіграш, але й пряме звинувачення могло змусити Оксану негайно звернутися до чоловіка. Зрештою Лариса вивела друкованими літерами: «Подивися, коли чоловік буде на роботі. Тоді ти зрозумієш, чому він так квапився з купівлею квартири».
Вона кілька разів переписала рядок, домагаючись рівних літер без нахилу й завитків. Почерк вийшов безособовий, майже учнівський. Папір Лариса склала навпіл і поклала поруч із флешкою.
— Тепер лишилося вибрати посуд, — тихо сказала вона, розуміючи, що після купівлі подарунка шляху назад уже не буде…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
