Наступний тиждень зовні нічим не відрізнявся від попередніх. Богдан жартував із менеджерами, пив каву біля торговельної зали, підписував документи й поводився так, ніби приховувати йому нічого. Тільки телефонні розмови на парковці ставали довшими, а повертався він після них дедалі роздратованішим.
Одного вечора Ларисі зателефонувала молодша сестра Софія. У дитинстві вони сперечалися через ляльок, спільну ковдру й місце перед дзеркалом, але з віком стали близькими й тепер телефонували одна одній майже щодня. Софія була молодша на чотири роки й працювала кредитною спеціалісткою у філії невеликого банку.
Відділення містилося на першому поверсі житлового будинку й видавало позики під заставу нерухомості. Клієнти приносили заплутані документи, нервували, вимагали пришвидшити перевірку, а керівництво нагадувало про план. Софія витримувала цю роботу завдяки уважності: невідповідність, якої інший працівник міг не помітити, змушувала її перечитати папери заново.
Зазвичай сестри розмовляли близько дев’ятої вечора, але того дня Софія набрала Ларису о сьомій, коли та їхала додому автобусом.
— У мене сьогодні був дивний клієнт, — почала вона без привітання. — Хоче закласти квартиру, куплену зовсім недавно. У документах два власники — він і дружина. Тільки прийшов чоловік не з дружиною, а з іншою молодою жінкою.
Лариса щільніше притиснула телефон до вуха.
Софія розповіла, що в паперах зазначено ім’я Оксани. Жінку поруч із клієнтом звали Мар’яною. Вона постійно щось шепотіла супутникові й підганяла його, а той нервував, просив скоротити перевірку й щопівхвилини дивився на екран телефона.
Під час оформлення Софія запропонувала чоловікові вийти в коридор і спокійно зробити дзвінок. Двері лишилися прочиненими. До неї долинули окремі фрази: гроші треба отримати до того, як дружина про все дізнається; після переказу можна їхати; сама вона нічого не підозрює.
Лариса різко випросталася на сидінні, і сусід невдоволено відсунувся.
— Опиши його.
Софія назвала високий зріст, темне волосся, різкі риси й маленький шрам на підборідді.
— Це Богдан Гончаренко, — сказала Лариса. — Він працює зі мною. Я бачила його в кафе з цією жінкою і зробила фотографії. Його дружину справді звати Оксана.
У слухавці запала тиша. Потім Софія тихо вилаялася. Лариса вийшла з автобуса на дві зупинки раніше, сіла на лавку біля будинку й передзвонила. Вона розповіла про таємні розмови на парковці, про зустріч у кафе й про Оксану, яку запам’ятала на святковому вечорі.
Тоді Софія додала ще одну подробицю. Нотаріальна згода другого співвласника виглядала сумнівно: нерівне оформлення, незвичні формулювання, сліди поспіху. Вона вже зажадала додаткових паперів, і Богдан почав квапити її ще наполегливіше.
— Він збирається взяти гроші й зникнути, — підсумувала Софія. — Оксана не знає ні про заставу, ні про Мар’яну. Якщо заявку схвалять, вона залишиться з обтяженою квартирою й величезним боргом.
Сестри говорили ще майже дві години. Лариса встигла дійти додому, приготувати Максимові вечерю й переконатися, що з уроками все гаразд. Найпростішим здавалося приїхати до Оксани й розповісти правду особисто. Але для неї Лариса була незнайомою працівницею з бухгалтерії чоловіка, яка раптом звинувачує Богдана в зраді та шахрайстві.
Він міг назвати знімки випадковістю, приписати Ларисі ревнощі, образу чи бажання зруйнувати чужу сім’ю. Оксана, найімовірніше, повірила б чоловікові, з яким прожила кілька років. Софія теж не мала права розголошувати банківські відомості: за це їй загрожували звільнення й серйозні неприємності.
Потрібен був доказ, який не вимагав би довіряти жодній із них. Після довгого мовчання Софія згадала про камери в операційній залі. На записі мало бути видно, як Богдан прийшов разом із Мар’яною, як вони чекали на прийом і як він виходив у коридор із телефоном. Звуку там не було, зате зображення дозволяло Оксані самій зробити висновок…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
