У четвер Лариса затрималася в офісі через квартальний звіт. Максим ночував у бабусі, тому поспішати на звичний час не було потреби. Коли близько восьмої вона вимкнула комп’ютер, за вікнами вже стояв темний жовтневий вечір.
Дорогою додому Лариса зайшла до найближчого торговельного центру. Треба було купити очні краплі й зошити для сина. Вона минула взуттєвий магазин, пройшла повз салон зв’язку й уже прямувала до ескалатора, коли мимоволі глянула крізь скляну вітрину кафе на першому поверсі.
Іноді в суботу вони з Максимом заходили сюди по каву й тістечка. Лариса знала столики біля вікна, тепле світло над стійкою і довгу дерев’яну полицю вздовж стіни. Цього разу знайома обстановка змусила її відразу помітити Богдана.
Він сидів біля вікна в шкіряній куртці, яку носив майже всю осінь. Навпроти влаштувалася молода темноволоса жінка. Їхні коліна торкалися одне одного під столом. Вона говорила, нахилившись уперед, а Богдан слухав із м’яким виразом, якого Лариса ніколи не бачила на його обличчі в автосалоні.
Жінка накрила долонею його руку. Богдан переплів із нею пальці, а за хвилину спокійно поцілував — не несміливо, як при першому зближенні, а звично, ніби між ними давно не існувало ніяковості.
Лариса зупинилася біля вітрини. Серце забилося швидше, хоча побачене не мало стосунку ні до її родини, ні до її минулого. Перед очима постав святковий вечір автосалону пів року тому. Тоді Оксана прийшла з чоловіком у синій сукні, тримала його під руку й усміхалася тихо, трохи сором’язливо.
Лариса запам’ятала її як спокійну жінку, яка явно не знала про подвійне життя чоловіка. Тепер Богдан сидів з іншою і гладив її пальці. Лариса дістала телефон, відчуваючи неприємне відчуття, ніби переступає чужу межу, і зробила крізь скло три знімки.
На першому обличчя було видно в профіль, на другому — з’єднані руки, третій зафіксував поцілунок. Відблиски погіршували якість, але впізнати обох було неважко. Сховавши телефон, Лариса швидко піднялася до аптеки. Краплі вона купила майже машинально, а про зошити згадала вже на вулиці.
Їй було неприємно від самого факту зйомки. Лариса ніколи не вважала себе людиною, яка стежить за чужими зустрічами чи збирає докази зради. Але видалити знімки теж не змогла. Палець кілька разів зависав над екраном, а потім відступав. Якщо Оксана справді нічого не знала, ці три кадри могли виявитися єдиним підтвердженням того, що її сумніви мають підстави.
Усю дорогу додому всередині точилася суперечка. Один голос вимагав не втручатися: можливо, подружжя розійшлося, домовилося жити окремо або є інші обставини, про які сторонній людині знати не слід. Інший нагадував про Оксану в синій сукні й запевняв, що та не виглядала жінкою, обізнаною про коханку чоловіка.
Удома Лариса заварила чай і довго розглядала фотографії. Кілька разів відкривала листування, збираючись знайти Оксану, але щоразу закривала телефон. Зрештою вирішила зачекати. Однієї випадкової сцени було замало, щоб увірватися в чужу сім’ю зі звинуваченням, яке неможливо буде забрати назад.
Вона ще не знала, що підтвердження з’явиться зовсім скоро і прийде від людини, якій Лариса довіряла беззастережно…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
