Чоловіки поїхали. Світлана Романівна повільно сіла на лаву біля ґанку й сховала обличчя в долонях. Олексій підбіг до неї.
— Світлано Романівно, чого вони від вас хочуть? Хто це був?
Вона здригнулася й підвела заплакане обличчя.
— Олексію… Ти чув? Пробач, я не збиралася тебе в це вплутувати.
— Поясніть мені. Раптом я зможу чимось допомогти?
— Чим же? — вона похитала головою. — Ти сам іще хлопець, тільки починаєш жити.
Олексій не відступав, і зрештою вона погодилася розповісти. Вони пили чай на кухні, коли він дізнався: Максим підробив бабусин підпис на довіреності, а потім отримав банківський кредит під заставу її будинку. Пояснював, що гроші потрібні для стартапу. Насправді програв їх у казино. Коли з боргом уже неможливо було впоратися, зник; кредитори вимагали розрахунку з бабусі.
— Не уявляю, як бути, — зізналася Світлана Романівна. — Пенсія маленька, від репетиторства копійки. Навіть якщо продам дачу, однаково не вистачить. А банк погрожує забрати будинок.
— Де тепер Максим? Він узагалі знає, що з вами відбувається?
— Не знаю, — її голос здригнувся. — Пів року тому перестав брати слухавку. Тепер номер відключений, у соціальних мережах його теж немає. Хотіла піти до поліції, та злякалася: його ж можуть заарештувати за шахрайство.
Олексія захлеснула хвиля обурення. Так вчинити з бабусею, яка, здавалося, душі в ньому не чула! Але засуджувати Максима зараз було марно.
— Я вам допоможу, Світлано Романівно. У мене трохи лишилося від підробітків у дитячому будинку. Усього цим не покриєш, але бодай якась допомога.
— Ні, і не проси, — рішуче сказала вона. — Це мої труднощі, мені їх і розв’язувати. Тобі самому гроші потрібні, у тебе життя попереду.
Однак Олексій свого рішення не змінив. Наступного дня після занять пішов до автосервісу неподалік від коледжу. Господар оцінив його знання й уміння та погодився взяти помічником механіка на вечірній підробіток із гнучким графіком.
Тепер уранці був коледж, удень — заняття й домашні завдання, а потім до пізнього вечора — автосервіс. Олексій повертався виснажений, просякнутий запахом машинної оливи. І все ж був задоволений: він міг допомогти Світлані Романівні.
Першу зарплату, усі 12 000, він віддав їй. Господиня заперечувала, відсувала конверт.
— Олексію, я не можу взяти твої гроші.
— Послухайте мене. Ви ж не просто здали кімнату. Прийняли мене до свого дому, годуєте, дбаєте про мене. Я тут два місяці, а ви вже ближча мені за багатьох людей, яких я знаю все життя. Будь ласка, дайте й мені щось для вас зробити.
Світлана Романівна міцно обійняла його; в очах заблищали сльози.
— Дякую тобі, Льошо, рідний мій. Це Бог тебе до мене привів.
Після вечері вони часто влаштовувалися у вітальні: вона брала в’язання, він — підручники. Розмови точилися про що завгодно. Світлана Романівна згадувала молодість і школу, говорила про улюблену літературу, яку стільки років викладала. Олексій розповідав про дитячий будинок і свої надії: закінчити коледж, може, вступити до інституту, а одного дня відкрити автомайстерню.
— Досягнеш свого, — запевняла вона. — Світла голова в тебе, золоті руки. І серце добре, а це найважливіше.
Над творами вони працювали разом. Вона пояснювала правила, виправляла написане, підказувала, як краще висловити думку. З її допомогою Олексій уперше отримав відмінно з російської мови.
У вихідні вони дивилися старі фільми, улюблені господинею. Потім обговорювали їх, і Олексій дивувався її проникливості: у книжках і на екрані вона помічала те, повз що він сам пройшов би. Завдяки її досвідові й мудрості йому багато що відкривалося.
Коли похолодало, вони разом запасалися дровами, консервували вирощені в саду овочі та утеплювали вікна. Олексій полагодив старий обігрівач, вичистив димар, замінив непридатні дошки на веранді. Від його праці в будинку ставало тепліше й затишніше, будинок змінювався на очах. Лише тривога залишалася з ними.
Лист прийшов після чергового візиту: якщо борг не буде погашено, через місяць Світлані Романівні наказували звільнити будинок. Люди, які вимагали гроші, з’являлися дедалі частіше й поводилися дедалі наполегливіше. Господиня не витримала — злягла з серцевим нападом. Олексій викликав швидку, а потім три дні залишався біля її ліжка: пропустив заняття в коледжі й не вийшов на роботу.
— Побережіть себе, будь ласка. Вихід знайдеться, — заспокоював він її. — Може, нам порадитися з юристом?
— Чим же я йому заплачу? — Світлана Романівна слабко всміхнулася. — Усе, що було відкладено, я віддала ще на перші платежі за кредитом.
— У нас юридичні дисципліни викладає Віктор Григорович. Я попрошу його. Раптом він зможе допомогти без оплати або візьме небагато.
— Як би я без тебе впоралася, Льошо? — Вона вдячно потиснула йому руку. — Рідним ти мені став.
— Ви мені теж, Світлано Романівно, — тихо відповів він…
