Через кілька днів Олексій привів до Світлани Романівни Віктора Григоровича — сивого представницького викладача в окулярах. Він представив їх одне одному, і розмова у вітальні затягнулася: юрист уважно розбирав зібрані папери, уточнював обставини кредиту. Тоді з’ясувалося, що Максим заборгував не лише банку. Він позичив велику суму у приватних кредиторів, пов’язаних із гральним бізнесом. Саме від них приїздили люди, які погрожували Світлані Романівні.
— Розібратися буде важко, але вихід є, — сказав викладач, закінчивши вивчати документи. — Підроблена довіреність дає нам змогу оскаржити договір із банком. А приватним кредиторам ваше майно взагалі не належить, законних прав на нього вони не мають. Вони вас залякують. Із такими погрозами можна звертатися до поліції.
— Тільки ж тоді Максима почнуть розслідувати… — тривожно промовила Світлана Романівна.
— За скоєне вашому онукові однаково доведеться відповідати, — м’яко заперечив Віктор Григорович. — Зараз нам передусім треба убезпечити вас і зберегти будинок.
Коли гість пішов, господиня довго не промовляла ані слова. Нерухомо дивилася перед собою, а потім повернулася до Олексія:
— Усе думаю, як же так вийшло. Власний онук так зі мною вчинив, а ти, чужий хлопчику, дбаєш більше, ніж рідна кров. Дивно життя розпоряджається, правда?
Відповіді в Олексія не знайшлося. Йому було безмежно жаль цю добру, інтелігентну жінку. Він вирішив, що зробить для неї все, що зможе.
Пізніше, уже в ліжку, він подумки повертався до їхньої розмови. Про рідних людей Олексій мріяв усе життя: щоб про нього дбали, щоб і йому було про кого дбати. Тепер така сім’я, здається, у нього з’явилася. Усього двоє — літня вчителька з добрими очима й колишній вихованець дитячого будинку. Кровного споріднення між ними не було, зате заради іншого кожен був готовий багато чим поступитися. Думаючи про це, він заснув.
Листопад стояв холодний і сирий. Вечорами Олексій повертався з автосервісу змерзлий до кісток і насамперед розпалював вогонь у печі вітальні. Зазвичай на цей час Світлана Романівна вже готувала вечерю, і будинок наповнювався запахом домашньої їжі. Так минали їхні вечори, але з боргом легше не ставало. Віктор Григорович подав позов, домагаючись визнання кредитного договору недійсним, однак слухання призначили лише на лютий. До суду лишалося чекати, а тривога нікуди не зникала.
Якось терміновий ремонт коробки передач затримав Олексія в автосервісі. Клієнт просив закінчити роботу, господар заплатив за неї за подвійною ставкою, тож, попри втому, додому юнак ішов задоволений. Повернувся він пізно. У темному тихому будинку світилося лише вікно кухні. Зазвичай господиня в таку пору вже спала, і світло здалося йому дивним.
На столі лежала записка: «Льошо, я сьогодні рано лягла — розболілася голова. Повечеряй, усе в духовці. На добраніч».
Він поїв, сходив у душ і піднявся нагору. Заснути не вдавалося: думки переходили з майбутніх іспитів на роботу, з роботи — на борг Світлани Романівни. Як би швидше його виплатити? Олексій встав і підійшов до вікна. Рідкі сніжинки опускалися в сад, перетворюючи його на казкове царство.
Біля хвіртки зупинився знайомий чорний джип із тонованими вікнами. Олексій упізнав і чоловіків у темних куртках, які вийшли з нього. Ті оглянули порожню вулицю, рушили до будинку й зупинилися біля кухонного вікна. Один спритно відчинив його ззовні.
Злодії.
Олексій кинувся до шафи по монтувалку, яку привіз іще з дитячого будинку, й навшпиньки пішов униз. На кухні тихо розмовляли. Обережно визирнувши з-за рогу коридору, він побачив Світлану Романівну: один із прибулих заломив їй руку за спину. Другий нахилився впритул до її обличчя.
— Де гроші, стара? — шипів він. — За твоїм онуком 300 000. Не віддаси — заберемо будинок. Завтра підпишеш дарчу.
— Немає в мене такої суми, — ледве чутно відповіла вона. — Я вам уже пояснювала.
— Тоді речі в руки й забирайся геть. Будинок на нас перепишеш, усе готово.
— Я звідси не піду. Це мій будинок.
У її голосі задзвеніла сталь. Вимагач посміхнувся й витягнув із кишені ніж.
— Ще не дійшло, з ким зв’язалася? Зараз пояснимо, щоб зрозуміла.
Побачивши ніж, Олексій перестав вагатися. Вискочивши з-за рогу, він замахнувся монтувалкою й ударив по руці зі зброєю. Ніж дзенькнув об підлогу. Від несподіванки другий чоловік розтиснув пальці, і Світлана Романівна вирвалася, відступивши до стіни…
