Невдовзі Павло запропонував мирову угоду. Вони зустрілися в кабінеті адвокатки. Його представник поклав на стіл проєкт.
Сімейну квартиру пропонувалося продати, виручені гроші поділити навпіл, а питання про перекази Галині Іванівні закрити. Наталя прочитала першу сторінку й відсунула папери.
— Ні.
Павло зірвався.
— Ти взагалі розумієш, скільки часу ми витратимо?
— Розумію.
— Ти хочеш усю квартиру собі.
— Я хочу, щоб урахували вже витрачені тобою гроші.
— Іра не віддасть житло.
— Я в неї його не прошу.
— Тоді звідки мені взяти п’ять мільйонів?
Лариса відповіла:
— Ви ухвалили це рішення самостійно.
Павло схопився.
— Значить, хочете залишити мене ні з чим.
Наталя подивилася на нього.
— Коли ти переказував гроші матері, хіба спитав, із чим залишимося ми?
Зустріч закінчилася без угоди.
Увечері зателефонувала Галина Іванівна.
— Ти можеш пояснити, що за божевілля? Павло вимагає, щоб я продала квартиру, куплену для Іри.
— Це вже ваші сімейні розмови.
— Він каже, інакше ти забереш вашу квартиру.
— Триває поділ майна.
— А Іра куди піде?
— Спитайте Павла.
На задньому плані почувся його голос.
— Дай сюди телефон.
Галина Іванівна відповіла синові:
— Не дам. І квартиру продавати не буду.
Наталя завмерла.
Павло заговорив голосніше.
— Мамо, це мої гроші були.
— Ти сам сказав, що допомагаєш Ірі.
— Тоді в мене родина була.
— А тепер що я маю зробити? Вигнати твою сестру з дитиною?
— Можна купити дешевше.
Пролунав голос Ірини.
— Ти взагалі нормальний? Дениска знову тягати по квартирах?
— Я вам п’ять мільйонів віддав.
— Подарував. А тепер назад вимагаєш?
Наталя мовчки слухала.
Але Галина Іванівна сказала жорстко:
— Квартиру не чіпатимемо. Розбирайся зі своєю дружиною сам…
