Увечері зателефонувала Ірина.
— Наталю, ти навіщо рієлтора по судах тягаєш? Павло сказав.
— Тоді до нього й запитання.
— Ти розумієш, що робиш? Дениско живе в цій квартирі. Хочеш дитину на вулицю вигнати?
— Я жодного разу не вимагала виселяти Дениса.
— Але гроші повернути хочеш?
— Хочу, щоб під час поділу врахували те, чим Павло вже розпорядився.
— Усе одно ж родина.
— Якщо все одно, продайте квартиру й поверніть гроші.
Ірина різко замовкла. Наталя продовжила:
— Ти ж знала, що Павло купує житло.
— Він сказав, що сам накопичив.
— І ти повірила?
— Брат добре заробляє.
— А дружина й донька в нього куди поділися?
— Не роби мене винною.
— Я більше не хочу слухати запевнення, ніби це були тільки його гроші.
Ірина кинула слухавку. За пів години зателефонувала Галина Іванівна.
— Ти зовсім Іру довела.
— Я відповіла на її дзвінок.
— Навіщо вимагаєш продати квартиру?
— Я запропонувала це після її слів про те, що ми все одно родина.
— Квартира моя.
— От і залишайте її собі. Суд вирішить питання між мною й Павлом.
Свекруха несподівано змінила тон.
— Наталю, ну навіщо ви дійшли до такого? Стільки років прожили.
— Коли гроші повертати не треба було, ви говорили інакше.
— Я нічого в тебе не брала.
— Виписки показують перекази від Павла вам. За 12 днів ви оплатили квартиру Ірині.
— Мені що, не можна розпоряджатися своїми грошима?
— Саме це й з’ясовується.
Після розмови Наталя довго стояла біля вікна. Із кухні долинув звук дверей.
Повернулася Соня. Останніми тижнями донька майже не говорила про батька. Вона готувалася до іспитів, їздила на заняття з репетитором, розв’язувала варіанти до пізнього вечора.
— Мамо, мені тато сьогодні дзвонив.
— Чого хотів?
— Зустрітися. Чекав біля школи.
Соня зняла куртку.
— Казав, що ти хочеш залишити його без квартири.
Наталя стримала роздратування.
— Що ти відповіла?
— Запитала, куди поділися 5 мільйонів. Потім він попросив переконати тебе відмовитися від вимог щодо нашої квартири. Інакше йому доведеться знімати житло.
— Тобі не треба бути посередницею.
— Я йому так і сказала.
Дівчина помовчала.
— Ще запитала, чому він не поживе в тітки Іри. Адже квартиру купив їй він.
— Що відповів?
— Що там тісно.
Соня гірко всміхнулася.
— Для нас із тобою трикімнатна квартира надто велика, тому йому потрібна половина. А в тітки Іри дві кімнати надто малі, щоб пустити людину, яка їх оплатила.
Наталі захотілося обійняти доньку, але вона лише сказала:
— Не дозволяй цьому заважати підготовці.
— Не дозволю. У мене пробний у суботу.
За кілька днів Соня принесла найкращий результат за весь рік.
Вона поклала аркуш перед матір’ю.
— Якщо іспит буде написаний хоча б так, шанс на бюджет хороший.
— Значить, продовжуємо.
Наталя вже відклала частину зарплати й з’ясувала умови оплати навчання по семестрах, але доньці про це не казала. Наступне засідання виявилося важчим за перше. Представник Павла заявив, що Наталя знала про постійну допомогу Ірині й ніколи не заперечувала.
Лариса заперечила:
— Допомога родичці в побутових витратах не дорівнює безоплатній передачі кількох мільйонів.
Потім суду представили листування Павла з дружиною.
На екрані з’явилося його повідомлення:
«Бо знав, що ти будеш проти й почнеш питати про Соніні гроші. Тому спочатку все оформив, а потім збирався сказати».
Павло опустив погляд. Його представник попросив урахувати, що фраза написана на емоціях.
— Емоції не змінюють змісту, — відповіла Лариса. — Павло Григорович прямо підтверджує, що розумів відсутність згоди дружини ще до угоди.
Після цього перейшли до матеріалів рієлтора. Роман Ткачук підтвердив, що основне спілкування вів із Павлом.
— Хто сформулював вимоги до квартири? — запитала Лариса.
— Павло Григорович.
— Для кого підбиралося житло?
— Для його сестри та її сина.
— Галина Іванівна брала участь у переглядах?
— На завершальному етапі. Основні рішення ухвалював Павло.
— Ірина Григорівна знала про підбір?
— Так. Вона дивилася один із варіантів разом із братом.
Ірина ще недавно писала, що квартира належить матері, а гроші заробив брат.
Після засідання Павло підійшов до сестри біля входу. Наталя проходила повз і почула:
— Навіщо ти взагалі їздила на перегляд із Ткачуком?
— Звідки я знала, що все так обернеться?
— Я просив нічого зайвого не говорити.
— Я й не говорила.
Вони помітили Наталю й замовкли. На парковці її наздогнала Ірина.
— Ти задоволена?
— Чим?
— Тепер Павла виставили якимось шахраєм.
— Він сам вибирав тобі квартиру й приховував це від дружини.
— Ти все до грошей зводиш.
Наталя обернулася.
— Тоді давай без грошей. Павло залишається без своєї частки нашої квартири. Ти пускаєш його жити до себе. Згодна?
Ірина розгубилася.
— До чого тут це?
— Він заради тебе зруйнував родину. Дві кімнати в тебе є.
— У Дениска своя кімната.
— Значить, Павло може жити в іншій.
— А я де?
— От і виходить, що твій комфорт важливіший за його проблеми.
— Я сама жінка з дитиною.
— А я ким була, коли він віддавав тобі наші заощадження?
Ірина відвернулася.
Відповіді не було. Невдовзі Лариса повідомила результат оцінки сімейної квартири.
— Близько 10 мільйонів 800 тисяч.
— Що це змінює?
— Є автомобіль, рахунки, інше майно. Суд урахує весь склад. Наша позиція незмінна. Вартість спільних коштів, якими Павло розпорядився всупереч інтересам родини, має бути віднесена на його бік.
— Тобто квартира може залишитися мені?
— Така вимога обґрунтована. Рішення ухвалює суд. Гарантій наперед ніхто не дасть.
Саме цю обережність Наталя цінувала в Ларисі найбільше…
