За минулі десятиліття молодий житловий масив перетворився на зелений квартал зі старими п’ятиповерхівками. Я переходила з одного двору в інший, розпитувала літніх мешканців і кілька разів чула лише заперечні відповіді. Потім балакуча жінка на лавці пригадала прізвище Черненко.
Євген справді жив неподалік, але близько десяти років тому, після смерті дружини, продав квартиру й виїхав. За словами сусідки, його забрала до себе донька Оксана, яка оселилася в передмісті. Жінка змогла назвати селище й приблизно пояснила, як знайти потрібний будинок.
Туди ходив старий рейсовий автобус. Усю дорогу я дивилася на поля, що миготіли за склом, і намагалася придумати перші слова. Чи слід було звинуватити Євгена, вимагати пояснень чи мовчки покласти перед ним щоденник? Гнів у мені не зник, але помста не була метою. Я хотіла правди й повернення доброго імені Павлові.
Селище виявилося невеликим, а прізвище родини тут знали. Невдовзі я стояла біля невисокого дерев’яного паркану. За ним був міцний, доглянутий, але зовсім не розкішний будинок. Між квітучими жоржинами до ґанку вела вузька доріжка.
Я кілька разів глибоко вдихнула й натиснула кнопку дзвінка. Відчинила жінка років тридцяти п’яти з утомленим добрим обличчям. У її рисах вгадувалася схожість із молодим Євгеном на заводському знімку.
— Кого ви шукаєте?
— Євгена Черненка. Мені необхідно з ним поговорити.
Жінка відразу насторожилася.
— Я його донька Оксана. А ви хто?
— Раїса Коваль, дружина Миколи, сина Павла Коваля. Моя справа стосується давньої дружби вашого батька з Павлом.
При цьому імені пальці Оксани міцніше стиснули дверну ручку, а обличчя помітно зблідло. Вона відповіла, що батько тяжко хворий, майже ні з ким не спілкується й заборонив будь-коли згадувати при ньому Павла. Потім попросила мене піти й не тривожити старого.
Двері вже почали зачинятися, коли я дістала з сумки край загорнутого зошита.
— Я не бажаю йому зла. Мені потрібно лише показати те, що знайшли в лісі. Це стосується моєї родини, вашого батька й правди, яку надто довго приховували.
В очах Оксани змішалися переляк, недовіра й болісна цікавість. Було схоже, що заборонене ім’я супроводжувало її все життя і вона давно відчувала: за ним стоїть страшна таємниця. Кілька довгих митей жінка мовчала, вирішуючи, чи впустити минуле до хати…
