Падала я недовго, однак страх устиг перехопити подих. Приземлилася на купу вологого листя, боляче вдарившись боком. Кошик залишився нагорі, а гриби розсипалися по краю провалля. Кілька секунд я лежала нерухомо, прислухаючись до себе, потім обережно поворушила руками й ногами. Кістки, схоже, були цілі.
Над головою виднілося нерівне отвір, крізь який проникало денне світло. Я опинилася в неглибокій землянці або давно занедбаному льосі. Стіни зміцнювали почорнілі напівзогнилі колоди, від сирої землі тягло холодом. Дощата покрівля зітліла й не витримала моєї ваги.
Перший переляк поступово відступив. До поверхні було близько двох метрів, а з обсипаної стіни стирчали товсті корені. Якщо діяти обережно, по них можна було вибратися. Я вже збиралася лізти нагору, коли в дальньому кутку помітила тьмяний металевий відблиск.
Під купою зотлілої тканини ховався великий ящик, схожий на міцну стару валізу для інструментів. Іржа роз’їла кришку, однак засув тримався. Я потягла його до себе, спробувала розхитати й, нічого не домігшись, підняла з підлоги важкий камінь. Після кількох ударів одна петля тріснула, кришка зі скреготом прочинилася.
Я чекала побачити мисливські припаси, непотрібний інструмент або щось небезпечне. Але всередині не виявилося ні зброї, ні грошей, ні коштовностей. Майже весь ящик займав товстий зошит у темній шкіряній палітурці, дбайливо загорнутий у клейонку. Поруч лежали перев’язані мотузкою фотографії й невелика дерев’яна пташка.
Клейонка вберегла вміст від вологи. Я розгорнула зошит і провела пальцями по ще міцній шкірі. На першій сторінці акуратним незграбним почерком було виведене ім’я. Прочитавши його, я перестала чути і шелест віття над головою, і стукіт власного серця.
Зошит належав Павлові Григоровичу Ковалю — батькові мого покійного чоловіка. Микола розповідав, що майже не пам’ятав його: Павло зник, коли син був зовсім малим, і відтоді про нього нічого не дізналися. У родині вважали, що він зник безвісти.
Я притисла знахідку до грудей. Збіг здавався неможливим, однак переді мною стояло саме те ім’я, яке десятиліттями вимовляли в нашій родині з тяжкою недомовленістю. Мені належало винести щоденник із землі й зрозуміти, чому він опинився схований тут…
