Лариса виклала факти без прикрас. Гончаренко контролював незаконну вирубку й необліковане вивезення добірної сосни. Робітників, які помічали обсяги або намагалися вести власний облік, усували, а їхню смерть оформлювали як наслідок необережності.
Вона ввімкнула запис. Із маленького динаміка пролунав голос майора — спотворений шумом двигуна, але впізнаваний. Гончаренко розповідав про готівкові розрахунки, називав Миколу надто допитливим, згадував роль Ковальчука й докладно пояснював, як мороз уб’є слідчу.
Савченко зупинила відтворення. Тиша повернулася, але стала щільною, майже відчутною на дотик.
Ткаченко зблід. Він нахилився вперед, не відриваючи очей від диктофона. «Це жахливо», — промовив він після паузи. Голос спочатку здригнувся, потім повернув звичну керівницьку м’якість. «Безпрецедентний злочин. Ви виконали величезну роботу».
Він повільно простягнув руки до середини столу. «Матеріали треба негайно покласти до мого сейфа. Я особисто створю спеціальну групу й візьму справу під контроль. Передайте зошит і пристрій».
Рух був надто швидким для людини, яка лише почала усвідомлювати масштаб обвинувачення. Лариса побачила дрібні краплі поту на скроні, розширені зіниці й напруження в пальцях. Ткаченко злякався не змісту злочину, а появи доказів у своєму кабінеті.
Він жодного разу не запитав, де перебуває Кравець, хто ще бачив зошит і чи потрібна Ларисі медична допомога. Чесного керівника насамперед зацікавили б безпека свідків і негайне затримання озброєних виконавців. Ткаченко думав лише про фізичний контроль над двома предметами на столі.
Його похвала пролунала надто швидко й надто гладко. У ній не було природного потрясіння після розповіді про вісьмох убитих. Це була словесна завіса, покликана приспати пильність підлеглої та змусити добровільно віддати матеріали. Коли Лариса не посунула їх до нього, пальці керівника ледь помітно здригнулися.
Савченко навмисно не повідомила, чи є копії та хто знає про її повернення. Невизначеність змушувала Ткаченка бути обережнішим. Якщо він пов’язаний із Гончаренком, то зараз розраховує, чи можна усунути слідчу вдруге й наскільки швидко вдасться дізнатися про інших носіїв інформації.
Досвід бойового відрядження спрацював раніше за свідомий висновок. Так само тиловий полковник колись тягнувся до відомостей, прикриваючи вилучення службовою необхідністю. Продажні люди відрізняються посадами, але їхній погляд перед загрозою викриття майже однаковий.
Ткаченко знав про схему. Один начальник у віддаленому районі не міг одинадцять років проводити необліковані ешелони через станції та перевірки. Транспортні служби, ревізори й обласні кабінети мали не помічати очевидного, а таке мовчання регулярно купували.
Готівка від іноземних покупців не зупинялася в сейфі Гончаренка. Частина потоку піднімалася сюди, перетворюючись на дорогий костюм, парфуми й захищене становище заступника прокурора. Лісова злочинна група годувала тих, хто мав її розслідувати.
Якщо зошит опиниться в сейфі, він може випадково згоріти, загубитися під час реєстрації або бути визнаним невстановленою чернеткою. Стрічка розмагнітиться, протокол Кравця зникне, а Савченко звинуватять у порушенні порядку отримання матеріалів.
Руки Ткаченка майже торкнулися доказів. Лариса одним рухом змахнула їх зі столу до себе й знову сховала під пальто.
«Що ви робите?» — голос керівника зірвався. Зовнішня солідність зникла. Він схопився й сперся кулаками на стіл. «Негайно поверніть матеріали. Це розпорядження старшого за посадою. Ви порушуєте порядок зберігання речових доказів».
«Якщо вони потраплять до вашого сейфа, з ними станеться те саме, що з медичними картками в селищній амбулаторії. Ви розумієте це не гірше за мене».
Обличчя Ткаченка вкрилося червоними плямами. Краватка на шиї стала схожою на тугу петлю.
«Я віддам вас під суд! За розкрадання матеріалів, непокору й наклеп на керівництво ви не вийдете з ув’язнення!»
«Ви цього не зробите», — перебила Лариса тим самим тихим голосом. Усередині підіймалася холодна лють, але вона перетворювалася не на крик, а на розрахунок. «Тому що мої дії вже не залежать від цього кабінету».
Ткаченко завмер. Він звик, що нижчий за посадою працівник відступає від самої погрози кар’єрі. Савченко стояла перед ним після ночі в лісі й тримала під пальтом докази, здатні знищити не лише Гончаренка, а й його обласних покровителів.
Лариса зрозуміла: щоб вийти звідси, потрібно змусити корумпованого керівника боятися невідомого контролю сильніше, ніж він боїться самого зошита. І тоді вона вимовила фразу, не підготовлену заздалегідь, а народжену цієї секунди абсолютної небезпеки…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
