Лариса кивнула й сховала диктофон за пазуху.
«Давно чекав, що хтось до нього добереться», — без подиву сказав Кравець. Для старого мисливця начальник району був не всесильним господарем, а знахабнілим хижаком, якому одного дня неминуче зустрінеться сильніший противник.
«Із прокуратури?»
«Слідча з обласного центру. Лариса Савченко».
Іній на окулярах розтанув, і вона змогла краще роздивитися співрозмовника. «Давно ви живете в цьому лісі, Василю Савелійовичу?»
«Сорок років. Від листопада до березня майже завжди тут. Люди Гончаренка сюди не заходять. Ковальчук якось вирішив заборонити мені ставити капкани на їхній ділянці. Я вистрілив у сніг біля його ніг — більше не приходив. Вони сміливі лише поруч із беззбройними».
Тепло повертало Ларисі швидкість мислення. Вона подалася вперед. «Три тижні тому до управління принесли жовтий конверт без марки. У ньому був список вісьмох загиблих робітників, останнім — Микола Романенко. Хто міг скласти цей список? У селищі всі відмовляються говорити».
Кравець якийсь час дивився на розпечений бік печі. Він не боявся Гончаренка, але звик перевіряти людину, перш ніж довірити їй чужу таємницю. Нарешті старий розчавив недопалок.
«Олена писала, Миколина вдова. Більше нікому. Вона грамотна, раніше в конторі з цифрами працювала. Після смерті чоловіка зрозуміла, що місцевим нести папери не можна. Нишком доїхала до великого міста й сама вкинула листа, поки Ковальчук не довідався».
Тепер поведінка вдови біля дверей стала зрозумілою. Вона не відкидала допомоги — вона знала, що приїзд обласної слідчої вже помітили й що будь-яка розмова поставить під загрозу сина. Власний лист налякав її, коли набув вигляду живої людини на порозі.
«Ви сказали, Миколу вбили», — наголосила Лариса. «В офіційному матеріалі зазначено, що на нього впало дерево».
Кравець невесело всміхнувся. «Дерево не залишає на потилиці сліду від залізного прута. Микола був прискіпливим, умів рахувати. Його поставили на далеку лісосіку, яку місцеві називають мертвою. За паперами там санітарні роботи, а насправді ліс валять цілодобово».
Лариса згадала чотири машини, навантажувачі й приховані номери. «Він зрозумів обсяги?»
«Не просто зрозумів. Записував. Знав, що Гончаренко відвантажує деревину за кордон і отримує готівку. Хотів дістатися обласного центру. Ковальчук довідався, наздогнав його в лісі. Забили, потім поклали під стовбур, щоб оформити виробничу смерть».
У зимівнику повисла тиша. На годиннику була п’ята ранку. За кілька годин люди майора повернуться на зимову дорогу по тіло й побачать порожній сніг. Тоді почнуться пошуки.
Кравець розумів це так само ясно, як Лариса. Сліди її чобіт ішли з дороги в ліс і на чистому насті читалися без зусиль. Якщо переслідувачі візьмуть снігоходи, вони швидко дістануться старої колії, а потім виявлять, куди вона привела. Зимівник перестав бути сховком тієї миті, коли Савченко переступила поріг.
Старий не дорікнув їй і не запропонував перечекати. Він лише подивився на вікно, за яким ніч починала ледь помітно сіріти, й подумки оцінив, скільки залишилося часу. Ця стриманість переконала Ларису більше за будь-які обіцянки. Кравець уже вирішив допомагати, хоча розумів, що цим стає мішенню для людей Гончаренка.
Савченко знову перевірила логіку доказів. Голос майора пов’язував його із замахом та незаконним вивезенням, свідчення старого могли підтвердити вбивство Миколи. Але захист легко назве запис провокацією, а розповідь Кравця — особистою ворожнечею. Потрібна була річ, що існувала до її приїзду й містила перевірювані цифри, дати або номери.
«Свідчення важливі, але їх недостатньо», — сказала Лариса. Голос знову набув протокольної сухості. «Запис доводить замах на мене й містить зізнання. Щоб пов’язати вбивства з незаконною вирубкою, потрібні матеріальні документи. Медичний архів знищено, поліцейські справи вихолощено».
Кравець підвівся. Замість відповіді він узяв із кутка невеликий металевий лом, яким ворушив дрова, підійшов до печі й опустився біля однієї з широких дощок підлоги. Гострий кінець він уставив у темну щілину між дошками.
Старе дерево протяжно зарипіло й трохи піднялося. Під підлогою виявилася вузька ніша. Старий просунув туди руку, наче всі ці тижні чекав саме тієї хвилини, коли зможе відкрити схованку людині, яка прийшла не від Гончаренка…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
