«Микола розумів, із ким зв’язався», — сказав Кравець, сильніше натискаючи на лом. Широка дошка підлоги піддалася з протяжним рипінням і піднялася на кілька сантиметрів. «Знав, що з паперами його просто так із лісу не випустять».
Старий опустив руку в темну нішу. За мить на світ з’явився плаский пакунок, кілька разів обгорнутий старою промасленою клейонкою. Від нього війнуло машинним мастилом, сирою деревиною та пилом.
«Коли Ковальчук погнався за ним, Микола встиг зняти робочу куртку й запхати під вивернутий корінь. У кишені залишив те, що збирав. Я знайшов куртку за два дні, коли перевіряв капкани. Місцевим не поніс — це те саме, що самому прийти до Гончаренка з мотузкою на шиї».
Кравець поклав пакунок Ларисі на коліна. Пальці після морозу ще погано згиналися, тому вузли клейонки довелося розв’язувати повільно. Усередині виявився загальний зошит на дев’яносто шість аркушів, із потертою, місцями продертою обкладинкою.
На першому розвороті тіснилися стовпчики цифр, написані дрібним охайним почерком Миколи Романенка. Це був не щоденник і не набір підозр, а докладний тіньовий облік лісосіки.
Дату за датою Микола записував обсяг вивезеної сосни, марки машин, зняті або замазані номери, імена посередників і суми готівкових розрахунків. Цифри можна було зіставити з рухом вагонів, журналами підприємств і реальними рейсами транспорту. Вони перетворювали розповідь про незаконну деревину на систему, яку можна перевірити.
На останніх сторінках стояли ті самі вісім прізвищ, що й в анонімному листі. Поруч Микола зазначив, що встиг помітити кожен із працівників, через що вступив у конфлікт із бригадиром і як насправді загинув. Усі лінії сходилися до наказів Гончаренка та дій Ковальчука.
Лариса гортала зошит повільно, щоб не пошкодити вологих країв. Почерк змінювався з наближенням до останніх дат: рівні ранні рядки ставали щільнішими, окремі цифри дописувалися на полях, наче Микола працював крадькома й ховав зошит щоразу, почувши чужі кроки. Але навіть поспішаючи, він зберігав систему — біля кожного рейсу залишав ознаки, які міг перевірити сторонній слідчий.
Деякі номери повторювалися в ті дні, коли офіційні журнали напевно фіксували простій техніки. Імена посередників стояли біля конкретних сум, обсяги складалися в партії, достатні для залізничного відправлення. Це була робота людини, яка не просто обурювалася крадіжкою, а заздалегідь будувала доказ для тих, хто не бачив лісосіки на власні очі.
Список загиблих надавав цифрам ціну. Щоразу, коли хтось дізнавався надто багато або вимагав зароблене, навпроти його прізвища з’являлася дата, а в місцевому архіві — чергова зручна причина смерті. Микола зрозумів закономірність і все одно продовжив вести облік, усвідомлюючи, чим ризикує.
Зошит пов’язував гроші, деревину та смерті. Через нього Миколу спочатку переслідували, потім убили й поклали під стовбур, розраховуючи, що його власний облік назавжди зникне разом із робочою курткою.
Будь-хто міг би розплакатися від полегшення, обійняти старого або бодай сказати слова вдячності. Савченко відреагувала інакше. Довіра в її роботі вимірювалася тим, наскільки правильно оформлено знайдений доказ.
Вона поклала зошит на табурет, дістала службовий блокнот і ручку. Пальці тремтіли не від хвилювання, а від наслідків переохолодження, тому перші літери вийшли нерівними.
«Тепер послідовно, під запис. Коли ви знайшли куртку? Де саме щодо лісосіки? Хто ще міг бачити схованку або знати про зошит?»
Кравець подивився на неї з новою повагою. Обморожена жінка, яку кілька годин тому втягли до зимівника майже непритомною, знову говорила як слідча у своєму кабінеті. Ні ліс, ні люди майора не могли позбавити її повноважень, доки вона сама продовжувала діяти в їхніх межах.
Вони працювали близько сорока хвилин. Старий відповідав стисло, уточнював відстані й напрямок, Лариса фіксувала кожну подробицю виявлення. Запис перетворював випадково переданий пакунок на речовий доказ зі зрозумілим походженням.
Завершивши, Савченко перечитала нотатки, закрила блокнот і знову загорнула зошит. Разом із диктофоном вона поклала його у внутрішню кишеню, ближче до тіла. Тепер у неї були зізнання, чорна бухгалтерія та свідчення людини, яка знайшла схованку.
Залишалося винести все це з лісу. Кравець уже складав у полотняний рюкзак сірники, набої, трохи їжі й термос. Він зняв із цвяха стару двостволку, розкрив її, перевірив набої та замкнув стволи.
«Збирайся, слідча. Вранці вони побачать, що тіла немає, і рушать слідом».
Над селищем займався блідий безкровний світанок. Низьке сіре небо поволі відкривало криві дахи й довгі будинки, над якими нерухомо стояли стовпи пічного диму. Мороз не відступив: термометри показували двадцять сім градусів нижче нуля, і в цій нерухомій білизні вже готувалося полювання…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
