У кабінеті Гончаренка було спекотно, майже як у лазні. Майор сидів за полірованим столом і неквапливо розмішував цукор у ранковому чаї. Безсонна ніч не залишила на ньому помітної втоми. Навпаки, обличчя виражало задоволення людини, чия система знову спрацювала без збою.
Прискіплива обласна слідча зникла, не залишивши крові у відділку та свідків прямого вбивства. До весни її смерть стане ще однією трагедією північного клімату. Гончаренкові залишалося завершити технічну частину.
О пів на восьму він зняв слухавку внутрішнього телефона й наказав з’єднати з лісосікою. На зв’язок вийшов Ковальчук. Майор коротко звелів узяти два справних снігоходи, приїхати на дванадцятий кілометр і забрати замерзле тіло.
Скинути його слід було в далекій торф’яній низині, де підземні джерела не давали воді промерзнути повністю. Навесні трясовина сховає пальто, документи й саму причину пошуків. Для виконавців наказ звучав як звичайне господарське доручення.
Незабаром тишу зимової дороги розірвали два двигуни. Снігоходи вилетіли з-за повороту, здійняли снігову куряву й зупинилися там, де вночі розверталася машина. Ковальчук заглушив двигун, зістрибнув на дорогу й поправив карабін на плечі.
Він очікував побачити біля узбіччя скорчене тіло, припорошене свіжим снігом. Місце було порожнім.
Бригадир насупився й нахилився. На твердому насті виразно відбилися тонкі підошви жіночих чобіт. Сліди не металися, не поверталися до дороги й не свідчили про паніку. Рівний ланцюжок ішов у вітровал майже прямою лінією.
Ковальчук очікував побачити ознаки швидкої капітуляції: кола біля машини, глибоку яму там, де жінка впала, сліди людини, яка повзла. Натомість відбитки зберігали однакову відстань. Савченко заощаджувала сили й тримала курс. Для бригадира така дисципліна була страшнішою за саме зникнення: вона показувала, наскільки хибно вони оцінили противника.
Він озирнувся на напарника, але нічого не сказав. Обидва розуміли, що порожнє узбіччя перетворює вчорашнє рішення на замах, про який жертва здатна розповісти. Поки передбачалося лише прибрати тіло, Ковальчук залишався спокійним виконавцем. Тепер кожна година збільшувала ймовірність власного арешту.
Сліди йшли між деревами в напрямку старих промислових шляхів. Бригадир знав, що там трапляються мисливські зимівники, але відстані були великими, а мороз мав зупинити жінку. І все ж упевненості вже не було. Незвична рівність кроків змушувала уявити, що вона заздалегідь вивчила місцевість і знає, куди йде.
Ковальчук пройшов кілька метрів, вивчаючи глибину відбитків. Жінка свідомо обрала напрямок і рухалася без тривалих зупинок. Та, кого вони вважали безпорадною міською службовицею, пережила перші хвилини й спробувала дістатися промислових ділянок.
Він зірвав із пояса рацію, витягнув антену. «База, це Перший. Прийом».
Після тріску перешкод пролунав спокійний голос майора: «Говори».
«Тіла немає, Валерію Миколайовичу. Порожньо».
В ефірі повисла тиша. Ковальчук уявив, як у кабінеті Гончаренка ложка перестала дзенькати об склянку.
«Повтори».
«Пішла сама. Слід рівний, узяла курс на північний схід і пішла цілиною».
Спокій майора вибухнув лайкою. Він не міг повірити, що жінка в тонких чоботах визначила напрямок уночі. Але лють швидко змінилася страхом. Якщо Савченко дістанеться станції й розповість про поїздку, зникнення вже не вдасться оформити як випадковість.
«Слухай уважно, Юрію. Якщо вона вийде до людей, нам усім кінець. Бери людей і зброю. Іди слідом, скільки б не знадобилося. Знайти й покінчити з нею на місці. Без результату не повертайся».
«Зрозумів».
Ковальчук сховав рацію, махнув напарникові й смикнув стартер. Машини з ревінням зійшли з дороги, ламаючи молоді кущі. Тепер переслідування отримало прямий наказ.
Тим часом Лариса й Кравець уже далеко відійшли від зимівника. Старий знав: відкриті просіки й лісовозні дороги дадуть снігоходам змогу наздогнати їх за лічені хвилини. Тому повів через старе торфове болото, заросле низькими кривими соснами.
Узимку біла поверхня здавалася рівною, але під нею ховалися порожнини й незамерзлі вікна. Важка техніка провалилася б у крижану рідоту й сіла на раму. Пройти пішки міг лише той, хто пам’ятав розташування твердих купин.
Кравець ковзав попереду на широких мисливських лижах, підбитих шкірою. Він рухався плавно й прокладав вузьку надійну лижню. Кожен його поворот здавався випадковим, але насправді оминав місце, здатне поглинути людину разом зі снігоходом…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
