Ресурсів у мене майже не було. Ні зв’язку, ні зброї, ні союзників, ні доступу до тих, хто міг би вирішити питання одним розпорядженням. Залишалися голова, терпіння й розуміння того, як влаштовані системи, що тримаються на страху. Будь-яка така система здається монолітною, доки страх іде в один бік — згори вниз. Варто йому розвернутися, і моноліт починає вкриватися тріщинами.
Влада Бороди трималася на трьох опорах. Перша — Щука та інші руки, готові виконати силовий наказ. Друга — Нотаріус, його пам’ять, зв’язки й облік чужих слабкостей. Третя — зовнішній канал, через який надходили заборонені речі й завдання на кшталт того, що стосувалося Кирила. Я вирішив почати з другої опори. Інформацію не можна вдарити кулаком, але її можна отруїти сумнівом.
У цеху працював співробітник Савчук — майстер зміни, втомлений, байдужий, давно відвиклий дивитися людям у вічі. Його цікавили лічильники виробітку й якість шва. Обхід він робив раз на двадцять-двадцять п’ять хвилин. Між обходами в ув’язнених з’являвся короткий проміжок відносної свободи, якщо поруч не сидів хтось із людей Бороди.
Нотаріус працював в іншому ряду, ближче до вікон. Шив він акуратно, без зайвих рухів, ні з ким не балакав. Чотири дні я спостерігав за ним, поки не помітив звичку. Щодня близько половини на третю він складав готову деталь, вставав, брав зі стіни ганчір’яний мішечок з інструментами й ішов у підсобку по котушки. Повертався за шість-вісім хвилин. Камера біля входу висіла під кутом і не захоплювала вузький коридор між стелажами й стіною.
На восьмий день, коли Нотаріус пішов по котушки, я вичекав пів хвилини, взяв зі свого столу чисту котушку як привід і пішов слідом. У підсобці було тісно. Пахло машинним мастилом, пилом, старими тканинами. Нотаріус стояв біля стелажа й уже дивився на двері, коли я зайшов. Він не злякався. Такі люди спершу оцінюють, а вже потім вирішують, чи варто боятися.
Я поклав котушку на полицю поруч із ним.
— Ти ведеш облік того, що знаєш про людей, — сказав я неголосно. — Це зручно. Іноді навіть рятує.
Він мовчав, але погляд став уважнішим.
— Тільки в будь-якому обліку є прогалини. А прогалини створюють ризик. Насамперед для того, хто думає, що тримає все в руках.
Нотаріус трохи схилив голову.
— Говори без туману, Гнатюку. Якщо прийшов сказати — кажи.
— Хлопець з етапу. Верес. За ним стежить наглядове відомство. Не тому, що він важлива фігура сам по собі. Справа, в якій він свідок, пов’язана з перевірками тиску на свідків у кількох установах. Якщо з ним тут щось станеться, першими піднімуть тих, хто був поруч і мав мотив. Це не погроза. Це інформація, якої в тебе не було.
Нотаріус мовчав майже десять секунд. У тісній підсобці це мовчання здавалося довшим. Потім спитав:
— Звідки такі відомості?
— До цього місця в мене було інше життя, — відповів я. — У тому житті іноді чуєш, як розмовляють люди з певних кабінетів. Не завжди навмисно. Просто чуєш.
Він узяв дві котушки, прибрав їх у мішечок і вийшов, не сказавши більше ні слова. Я почекав хвилину й повернувся в цех.
Це була брехня. Жодної перевірки, про яку я знав би напевно, не існувало. Але добра брехня не зобов’язана бути гучною. Вона має влучити в правильне місце. Нотаріус жив інформацією, отже, почне перевіряти. А поки перевіряє, буде обережнішим. Для людини його складу непідтверджена загроза іноді небезпечніша за підтверджену: підтверджена вже сталася, а з непідтвердженою ще можна щось зробити.
У цех я повернувся з тим самим виразом, з яким ішов, хоча всередині вже відраховував можливі наслідки. Нотаріус міг одразу передати розмову Бороді, міг притримати інформацію, міг почати шукати підтвердження своїми стежками. Кожен варіант давав мені різну кількість часу. Найнебезпечнішим був перший: якщо Борода вирішить, що я намагаюся грати проти нього, Кирило ще не встигне вийти з карантину, а мене вже позбавлять можливості рухатися. Найкориснішим був другий: Нотаріус почне сумніватися і мимоволі пригальмує своїх. Люди, які вважають себе розумнішими за всіх, рідко бояться сили. Зате вони бояться потрапити в чужу гру, правил якої не знають…
