Лера засміялася.
— Аню, ви серйозно? Знайшли схожу жінку й вирішили влаштувати виставу?
— Жінку звати Олена Мельник. Її син Дмитро. Два роки тому ви були його нареченою. Під іншим прізвищем. Він узяв кредит і переказав вам гроші на «спільну справу». Потім ви зникли.
Артем повільно повернувся до Лери.
— Що?
— Маячня, — сказала вона. — Повна маячня.
— Я запросила Олену, — сказала я.
Мама охнула.
Лера різко підвелася.
— Це вже занадто.
— Вона чекає за хвірткою. Зайде, якщо ми покличемо. Або не зайде. Але відео від сусідки, де ви просите підтвердити, що тато «не при собі», уже збережене. І заява Артема з обвинуваченнями теж. Павло, наш юрист, готовий передати все куди треба, якщо ви продовжите тиск.
Артем дивився на неї. Не на мене. На неї.
— Лера?
Вона схопила сумку.
— Ти їм віриш? Після всього? Вони хочуть нас розлучити.
— Ти знала цих Мельникових?
— Я працювала з різними людьми. Може, хтось мене пам’ятає. І що тепер?
— Ти була нареченою Дмитра?
Пауза.
Маленька, майже непомітна. Але в цій паузі все завалилося.
Батько заплющив очі. Мама притисла долоні до рота. Артем відсунувся від столу.
— Відповідай, — сказав він.
Лера раптом змінилася. Зникла м’якість, зникла образа. Обличчя стало жорстким, чужим.
— Так, зустрічалася я з ним. І що? Він був дорослий чоловік. Сам ухвалював рішення.
— Гроші? — спитав Артем.
— Які гроші?
— Лера.
Вона подивилася на нього зі зневагою, і мені стало за брата боляче, попри все.
— Ти справді думав, що я хочу жити в цьому сараї? — сказала вона тихо. — З твоїми хворими батьками, істеричною сестрою і млинцями по суботах? Мені потрібна була частка. Або хоча б гроші за відмову. Ти сам казав, що тебе обділили. Я просто допомагала тобі не бути ганчіркою.
Артем зблід.
— Замовкни.
— Що, неприємно?
