Андрій натягнуто всміхнувся.
— Що ти, сонечко, — сказав він. — Ти просто розкажи, як ми з тобою грали.
— Ми грали в секрет від мами, — сказала Даша. І чомусь заплакала. Тихо, без крику, тільки сльози покотилися по щоках.
— Ти сказав казати, що мама плаче. А мама не плаче. Мама хороша.
Вона уткнулася обличчям Оксані в светр. Оксана повільно підвела очі на Андрія. Той зблід, спробував щось сказати, але не знайшов слів.
Оксана простягнула руку, взяла з підвіконня телефон.
— Тамаро Іванівно, — сказала вона рівно, — я думаю, вам варто послухати ще дещо.
— Перш ніж писати висновок.
Вона увімкнула запис. Спочатку пролунав Дашин сміх.
Потім клацання. Потім голос Андрія — той самий, нудотно-солодкий: «Мама часто плаче».
«Повтори». Тоненький Дашин голос: «Мама часто плаче». Наступний запис — уже розмова телефоном, про консультацію, про те, що вона ні про що не здогадується.
Тамара Іванівна повільно відсунула чашку. Подивилася на Андрія. Потім на папку у своїх руках.
Обережно її закрила.
— Андрію Олеговичу, — сказала вона стримано, — я вас правильно зрозуміла: ви запросили мене сьогодні як фахівчиню для оцінки сімейної ситуації й стану дитини?
— Це… це підробка, — сказав Андрій. — Вона змонтувала.
— Ти змонтувала, так?
Він рвонувся до телефона. Оксана спокійно відвела руку.
— Копія в юристки, — сказала вона.
— І на пошті. І ще у двох місцях. Не марнуй сили.
Тамара Іванівна встала.
— Мені дуже шкода, що мене використали в такий спосіб, — сказала вона сухо. — Я в цьому брати участі не буду.
— Усього доброго. — Вона вийшла в передпокій. Оксана чула, як та вдягається, як грюкнули двері.
І відразу — другий дзвінок, короткий, знайомий. Тітка Люба. Оксана їй нічого не встигла написати, але сусідка, мабуть, стежила за майданчиком сама…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
