Життя без прикрас«Про мене так ніколи не дбали, — думала вона. — Навіть Антон, коли клявся в любові, думав насамперед про себе. А Роман просто поруч. Без гучних обіцянок. Без вимог. Невже я закохалася? Я ж зарікалася. Назавжди зарікалася».
Після чергової відмови Марина повернулася додому зовсім розбитою. Увечері прийшов Роман і сказав:
— У нас у компанії тимчасово звільнилося місце. Співробітниця пішла у відпустку через сімейні обставини. Я знаю, ти хороший бухгалтер. Робота тобі знайома. Завтра вранці заїду по тебе, поїдемо в офіс і все обговоримо.
— Добре, — тихо відповіла Марина. — Чекатиму.
Уранці Роман не піднявся до квартири. Марина вийшла сама й побачила біля під’їзду дорогу блискучу машину.
— Марин, давай швидше, — усміхнувся він, відчиняючи дверцята.
На задньому сидінні лежав букет троянд. Салон був наповнений їхнім ароматом.
— Це тобі.
— Дякую. Вони прекрасні.
— Там ще маленька коробочка. Не помітила?
Марина обережно підняла букет і побачила оксамитову коробку. Вона запитально подивилася на Романа.
— Відкрий. Це теж твоє.
Усередині лежала каблучка.
Її пальці завмерли. Серце вдарило так сильно, що на мить зникли всі звуки вулиці.
— Мабуть, я не надто красиво роблю пропозицію жінці, яку кохаю, — сказав Роман, помітно ніяковіючи. — Але якщо ти згодна, просто надягни її.
Марина довго дивилася на каблучку. Потім повільно надягла її на палець і підвела очі.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.