Життя без прикрасУ ресторанній залі запала феноменальна тиша. Чоловік за сусіднім столиком завмер із виделкою, піднесеною до рота. Пані в хутрі схвально хмикнула.
Обличчя Артема з червоного стало землисто-сірим. Він почав хапати ротом повітря, нагадуючи рибу, викинуту на берег. Лариса Петрівна втратила всю свою королівську велич.
Вона вчепилася у свою лаковану сумку з претензією на бренд і почала судомно в ній ритися. Шурхіт пальців, що нишпорили в надрах сумки, був єдиним, що порушувало повислу паузу. Жінка витрусила на стіл якісь чеки, старі помади, знижкові картки супермаркетів.
Але рятівного гаманця там, вочевидь, не було. Молодший брат Максим, який саме намагався проковтнути шматок коржа, що лишився на тарілці, з переляку голосно крякнув і вдавився. Він схопився за горло, закашлявся, його очі мало не вилізли з орбіт.
Артем почав метушливо ляскати його по спині, від чого Максим вдавився ще дужче й перекинув на себе склянку із залишками маракуї.
Офіціант Павло був хлопцем далеко не дурним. Він миттєво оцінив обстановку й зрозумів, що астрономічний рахунок зараз може обернутися збитком для ресторану.
Він різко підняв руку. Із глибини зали тут же виринув адміністратор, кремезний суворий чоловік із рацією на поясі. За його спиною матеріалізувався охоронець завбільшки із середній холодильник.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.