Життя без прикрасУ цей момент почали виносити їжу. Стіл вкривався низкою тарілок. Порцелянові страви дзенькали.
Аромати смаженої риби й розмарину заповнили простір. Родина накинулася на їжу так, ніби їх тиждень тримали в замкненому підвалі на самій перловці. Лариса Петрівна віртуозно розбирала рибу.
Артем наминав стейк, розповідаючи про свої грандіозні, але поки ніким не визнані таланти. А Максим просто поглинав калорії. Він жував так голосно й захоплено, що люди за сусідніми столиками почали озиратися.
А коли дійшла черга до буйабесу, почався справжній атракціон. Гарячий суп він втягував так шумно, що здавалося, ніби за стіною спустили воду в унітазі.
Оксана їла салат. Рукола була хрусткою, помідори — надто солодкими. Вона насолоджувалася легкою вечерею і спокоєм, який настає в людини, що ухвалила остаточне рішення. Спостерігати за цим паноптикумом збоку було навіть кумедно, але брати в ньому участь на постійній основі вона категорично відмовлялася.
Час наближався до дев’ятої. Замовлені страви були з’їдені, фреші випиті, сирна тарілка вилизана до блиску. Максим важко дихав, відкинувшись на спинку стільця й розстебнувши верхній ґудзик на джинсах.
Лариса Петрівна промокала губи серветкою з таким виглядом, ніби щойно вечеряла в королеви.
— Прекрасний вечір! Чудовий заклад! — підсумувала мати. — Артеме, клич офіціанта, час і честь знати!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.