Життя без прикрасАртем навіть не потягнувся до рахунку. Він недбало, з широкою усмішкою щедрого гусара, вказав пальцем на Оксану.
— Рахунок віддайте дівчині, вона нас сьогодні пригощає, — голосно заявив він, щоб чули сусіди.
Павло завмер. У його професійній практиці траплялося всяке, але зараз навіть його брови зрадницьки поповзли вгору. Він подивився на тендітну Оксану, потім на гору порожніх тарілок перед родиною, потім знову на Оксану.
Оксана отетеріла. На секунду їй здалося, що вона недочула. Вона чекала від Артема підступу. Гадала, що він почне скиглити, ніби забув гаманець, або попросить переказати йому на картку половину. Але такої відкритої театральної нахабності вона не передбачала.
Лариса Петрівна поблажливо кивнула.
— Правильний жест, данину повазі ніхто не скасовував. Це покаже, з якими намірами людина йде до нашого дому.
Дихання Оксани вирівнялося. Мозок, натренований роками жорстких переговорів із крикливими замовниками, переключився в аварійний режим. Жодної паніки, жодного збентеження.
Вона простягнула руку й узяла чорну книжечку. Відкрила. Унизу красувалася підсумкова цифра. Сума дорівнювала вартості хорошої путівки на море.
Оксана спокійно підвела очі на офіціанта й промовила голосно, чітко, відділяючи кожне слово:
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.