Вийшовши зі спальні, вона зачинила двері й пройшла до кабінету. За робочим столом, серед папок, договорів і зразків поліграфії, їй стало легше дихати. Тут усе підпорядковувалося логіці: проблема, рішення, план, контроль. Вона відкрила ноутбук і зателефонувала Ірині.
— Мені потрібна твоя допомога. Терміново.
— Що сталося? — голос подруги відразу став зібраним. — Клієнти знову?
— Гірше. Слухай і не перебивай.
Олеся коротко переказала дзвінок Галини Марківни, розмову з Назаром, своє ранкове прозріння. Вона говорила без сліз, майже без інтонації, і саме це налякало Ірину найбільше.
— Я скасовую цей шлюб, — сказала Олеся. — Але не тихо. Я хочу, щоб вони побачили себе збоку.
У слухавці на секунду повисла тиша.
— Ти впевнена? — обережно спитала Ірина.
— Так упевнена, як ніколи.
— Тоді кажи, що задумала.
План народився не з помсти, хоча помста в ньому теж була. Він народився з бажання повернути собі голос. Олеся пояснювала швидко й сухо: треба відкрити спільний рахунок після реєстрації, покласти туди невелику суму, підготувати переконливе повідомлення про великий переказ до благодійного фонду, зробити так, щоб усе виглядало публічно й бездоганно. Ірина мовчала, а потім видихнула:
— Ти небезпечно зла. Але красиво зла. Я допоможу.
Вона пообіцяла зв’язатися зі знайомим у банку, уточнити процедуру відкриття рахунку, знайти застосунок, який сформує правдоподібне підтвердження переказу, і приїхати до ресторану в потрібний момент. Олеся мала триматися спокійно й не зірватися раніше часу.
— Тільки будь обережна, — сказала Ірина наостанок. — Такі люди, коли в них із рук виривають здобич, стають непередбачуваними.
— Я вже досить довго була обережною, — відповіла Олеся. — Тепер буду точною.
Після дзвінка вона написала клієнтові щодо форуму: останні правки неможливі в заявлені строки, можна або прийняти поточну концепцію, або розірвати договір із поверненням передоплати. Це було ризиковано, але дивним чином приносило полегшення. Вперше за довгий час вона не прогиналася. Ні перед клієнтом, ні перед нареченим, ні перед його матір’ю. Клавіші під її пальцями звучали сухо й рішуче, ніби ставили маленькі печатки на новій реальності…
