Життя без прикрасМар’яна ступила до столу, взяла келих шампанського й підняла його високо. Гості обернулися, вирішивши, що наречена хоче сказати тост. У квартирі запала майже святкова тиша.
— Дорогі гості, — промовила Мар’яна дзвінко.
У її голосі не тремтіло нічого. Навіть вона сама здивувалася цій твердості.
— Раз Галину Степанівну щойно оголосили господинею, пропоную відразу обговорити обов’язки господині.
Усмішка на обличчі свекрухи почала повільно зникати.
— Що ти маєш на увазі?
— Усе просто, — сказала Мар’яна, дивлячись просто на неї. — Щомісячний платіж за іпотекою — двадцять три тисячі. Комунальні — близько п’яти. Зв’язок та інтернет — ще тисяча. Документи оформлені на мене, власниця цієї квартири — я. Тому господарювати тут без моєї згоди не вийде. Для такої поведінки є не святкові традиції, а зовсім інші назви.
Тиша стала щільною. Мирон завмер із мікрофоном у руці. Гості перестали усміхатися. Келихи зависли на півдорозі. Богдан зблід. Галина Степанівна стояла посеред кімнати, і її обличчя змінювалося: спершу розгубленість, потім злість, потім щось схоже на переляк.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.