На друге засідання адвокат Тараса, той самий молодий і амбітний, якого Оксана подумки називала «квапливий», з’явився з оновленою позицією. Тепер він стверджував, що Оксана фактично не брала участі в ухваленні рішень щодо угод із нерухомістю, а її перекази грошей на спільний рахунок були добровільними внесками до сімейного бюджету, а не цільовим фінансуванням купівлі об’єктів. Це була спроба перекваліфікувати її внесок зі спільно нажитого майна на щось юридично незначуще.
Оксана оцінила хід: не блискучий, але й не дурний. Якби в неї не було документів, можливо, спрацювало б. Але документи були.
Бондаренко виклав на стіл комплект платіжних доручень, кожне — з призначенням платежу «внесок на придбання об’єкта нерухомості» за конкретною адресою і з реквізитами забудовника або продавця. Не на сімейний рахунок, а прямо на рахунок продавця через спільний рахунок як транзитний. Призначення було прописане чітко.
«Добровільний внесок до сімейного бюджету не спрямовується безпосередньо забудовнику із зазначенням адреси об’єкта, — спокійно сказав Бондаренко судді. — Це цільовий платіж, документально підтверджений». Суддя, немолода жінка зі стомленим обличчям і дуже уважними очима, взяла один із аркушів, подивилася, зробила позначку.
«Долучити до справи», — сказала вона. Адвокат Тараса попросив перерву для вивчення нових матеріалів. Перерву дали.
Оксана вийшла в коридор, випила води з кулера, подивилася у високе вікно на сіре грудневе небо. Тарас сидів у дальньому кінці коридору й тихо розмовляв телефоном, з тим виразом обличчя, з яким люди говорять, коли дуже хочуть, щоб їх не бачили. Вона не дивилася на нього довго — ні до чого.
Після перерви адвокат протилежної сторони змінив тактику ще раз. Тепер він поставив під сумнів справжність частини документів, заявивши, що вони можуть бути сфальсифіковані. Це був відчайдушний хід, бо для перевірки справжності суд призначить експертизу, а експертиза займе час.
Вочевидь, на це й був розрахунок: затягнути справу, виграти час, щось вигадати. Бондаренко не заперечував проти експертизи. «Ми готові», — сказав він.
«Більше того, ми клопочемо про призначення комплексної фінансово-технічної експертизи, що включає дослідження метаданих електронних документів. Це лише підтвердить нашу позицію». Суд призначив експертизу.
Наступне засідання — за місяць. Цей місяць Оксана провела в роботі. «Паритет» вів кілька великих угод одночасно.
Грудень у сфері управління активами завжди гарячий: кінець року вимагає закриття звітності й переоформлення договорів. Вона працювала по 12 годин, їла за робочим столом, поверталася до орендованої квартири — невеликої, у центральному районі, чистої й цілком безликої — і засинала без сновидінь. Саме в ці тижні вона вперше за довгий час відчула щось схоже на легкість.
Не радість — це було б неточно. Просто відсутність тягаря, який вона несла сім років і до якого так звикла, що перестала його відчувати. Тепер, коли тягаря не було, ставало трохи дивно.
Невже раніше все це було на плечах? Мама телефонувала щонеділі, як завжди, без зайвих запитань. «Як суд?» — «Іде». — «Бондаренко хороший?» — «Дуже».
«Їси нормально?» — «Їм». — «Добре». Розмови тривали хвилин десять. Цього вистачало: між ними давно не потрібні були слова для головного, головне було зрозуміле давно, без слів.
Наприкінці грудня надійшли результати експертизи: документи справжні, всі до останнього, метадані відповідають датам, електронний підпис верифіковано, жодних слідів змін, внесених постфактум. Адвокат Тараса не прокоментував результати публічно — це саме по собі було відповіддю. На наступному засіданні суд перейшов до розгляду клопотання про відступ від рівності часток на користь Оксани.
Бондаренко вибудовував аргументацію методично: її особистий внесок у придбання об’єктів установлено й перевищує половину за двома з трьох позицій. Сімейне законодавство прямо вказує: суд має право відступити від засади рівності часток в інтересах одного з подружжя, якщо того вимагають обставини. Суддя слухала уважно, адвокат Тараса намагався заперечувати, але його аргументи на той момент звучали дедалі тонше.
Його клієнт явно не поспішав повідомляти йому повну інформацію про фінансовий бік шлюбу, а отже, адвокат працював навпомацки, реагуючи на те, що бачив, а не на те, що було насправді. Це була системна помилка протилежної сторони — так Оксана подумки називала табір Тараса. Вони переоцінили свої позиції й недооцінили її. Таке поєднання рідко закінчується добре.
Після засідання Бондаренко дозволив собі рідкісне: «Думаю, суд стане на ваш бік. Можливо, не за всіма пунктами, але по суті — так». — «Коли рішення?» — «За два-три тижні. Суд узяв час на вивчення матеріалів».
Оксана кивнула: два-три тижні, можна працювати. Вона працювала. А паралельно розгорталося те, що почалося у слідчому відділі…
