Слідчий Богдан Сергійович Ткаченко прийняв їх у середу о третій годині дня. Кабінет стандартний, казенний, з вікном у двір і стосами тек на підвіконні, які, вочевидь, давно ніхто не перекладав. Ткаченкові було років 45. Обличчя з тих, що не запам’ятовуються відразу, але потім виявляється, що погляд у нього уважний і нічого не випускає.
Він потиснув руку Бондаренкові, кивнув Оксані, запропонував сісти. Бондаренко поклав на стіл теку. «Ми маємо документи, що підтверджують систематичне виведення коштів клієнтів агентства нерухомості „Савченко і партнери“ через афілійовані технічні компанії. Крім того, нам відомо, що громадянин Мельниченко вже подав скаргу. Ми готові передати все, що маємо, як додаткові докази у відкритому провадженні». Ткаченко взяв теку, відкрив, переглянув перші сторінки без поспіху, звичним рухом людини, яка вміє читати документи швидко й по суті.
«Звідки ці матеріали?» — «Аудит, проведений з ініціативи моєї довірительки як співзасновниці компанії „Паритет“, яка в минулому була фінансовим партнером агентства. Усе отримано законними методами, джерела зазначені в супровідному листі». Ткаченко перегорнув іще кілька сторінок, подивився на Оксану.
«Ви розумієте, що ці матеріали можуть бути використані в кримінальному процесі?» — «Розумію, — сказала Оксана, — саме для цього ми тут». Ткаченко знову переключився на документи. Минуло хвилини три в тиші, якщо не рахувати рідкісного шелесту сторінок.
«Добре, ми долучимо це до справи. Вам надішлють офіційний запит, якщо будуть потрібні свідчення». — «Ми готові», — сказав Бондаренко. Коли вони вийшли надвір, Оксана зупинилася біля сходів. Морозне повітря, тихий провулок, десь удалині — гул міста.
Бондаренко застебнув пальто. «Ну що, — сказав він, — тепер уже точно зворотної дороги немає». — «Вона й раніше була закрита, — відповіла Оксана, — просто тепер це офіційно».
Вони роз’їхалися. Оксана попросила водія не поспішати. Вона дивилася у вікно на зимову столицю й думала про те, що те, що відбувається, перестало бути її особистою справою, вийшло за межі квартир і документів про розлучення, за межі образи й розрахунків. Тепер це було просто правосуддя — холодне, повільне, невідворотне, як рух льодовика. Вона не відчувала тріумфу, лише рівний, стійкий спокій людини, яка зробила те, що мала зробити.
Тарас дізнався про передачу документів слідству того ж дня. Очевидно, у нього був хтось у потрібних місцях, раз новина дійшла так швидко. Наступного ранку він зателефонував не їй, а Бондаренку. Розмову адвокат переказав коротко: Савченко хотів зустрічі, говорив про готовність повернути все й урегулювати питання без суду. Бондаренко відповів так, як вони домовилися: усі пропозиції — у письмовому вигляді через офіційні канали.
Письмової пропозиції не надійшло, зате надійшло інше. За тиждень після візиту до слідчого Оксана виявила, що хтось злив у невеликий телеграм-канал, який спеціалізувався на столичних бізнес-скандалах, коротку замітку. У ній ішлося, що якийсь інвестиційний фонд застосовує сірі схеми в роботі з активами і що його керівництво перебуває під слідством.
Назви не було, але ті, хто знав ринок, могли впізнати «Паритет» за описом. Оксана прочитала, відклала телефон, зателефонувала Кравченкові. «Бачив?» — «Бачив», — сказав він.
«Що робимо?» — «Нічого термінового. Юридично це наклеп, якщо твердження неправдиві, а вони неправдиві. Зафіксуй скриншоти з часовими мітками. Якщо з’явиться ще щось подібне, вимагатимемо офіційного спростування. Клієнтам телефонувати не треба: у тих, хто працює з нами давно, дзвінок без приводу лише посіє сумніви. Нехай іде, як іде». — «Ти впевнена?» — «Чутки живуть тиждень, документи — вічно. Продовжуємо».
Кравченко помовчав секунду. «Знаєш, я іноді думаю, як ти взагалі сім років це терпіла?» — «Я не терпіла, — відповіла Оксана, — я працювала». Вона відключилася й повернулася до таблиць.
Паніка — поганий порадник. Вона це знала з дитинства, з того самого зошита в клітинку. Коли рішення неясне, треба рахувати.
Після розрахунку треба діяти. Все інше — галас. Замітка зникла з каналу за три дні.
Вочевидь, автор збагнув, що юридичних підстав у нього жодних. Оксана не здивувалася. Тим часом судовий процес щодо поділу майна рухався вперед…
