Тієї ночі Оксана не лягала. Тарас пішов до гостьової кімнати й замкнувся там на ключ, ніби поруч із ним була не дружина, а небезпечна незнайомка. Оксана сиділа в кімнаті Марти на стільці біля ліжка, прислухалася до рівного дихання доньки й майже не кліпала. Обличчя дівчинки уві сні було безтурботним, м’яким, іще дитячим, і від цього біль ставав нестерпнішим.
Як він міг сказати, що Марта свідчитиме проти неї? Що він устиг вкласти в цю маленьку голову? Які слова шепотів, поки Оксана мила посуд, прасувала форму, готувала вечерю? Вона гладила край ковдри й боялася навіть заплакати вголос, щоб не розбудити доньку.
Уранці Тарас поводився так, ніби вчора не зруйнував її життя. Він сам розбудив Марту, допоміг знайти заколку, подав їй рюкзак, усміхався за сніданком. Оксана сиділа навпроти з опухлими очима й чашкою вистиглого чаю.
— Матусю, ти плакала? — спитала Марта, тривожно вдивляючись у її обличчя.
Тарас відповів раніше:
— Мама просто погано почувається. Не чіпляйся, принцесо.
Він вимовив це лагідно, але Оксана почула в його тоні приховану голку: ось, дивися, мама знову хвора, знову не в порядку. Коли двері за ними зачинилися, вона лишилася посеред кухні й уперше за весь ранок дозволила собі гучно вдихнути.
Треба було боротися. Не за дім, не за речі, не за рахунки. За Марту.
Оксана відкрила телефон і почала шукати адвокатів із сімейних справ. Кожен дзвінок закінчувався однаково: консультація платна, підготовка документів потребує авансу, супровід у суді — окрема сума. Вона слухала ввічливі голоси секретарок і відчувала, як відчай підступає до горла. У неї не було особистих заощаджень. Усі роки Тарас давав їй гроші рівно на продукти, шкільні дрібниці й побутові витрати. Він називав це розумним веденням бюджету, а вона звикла вважати це нормою.
Останньою надією був спільний рахунок. Колись Тарас казав, що це сімейна подушка безпеки. Оксана тремтячими пальцями відкрила банківський застосунок, ввела пароль і кілька секунд дивилася на екран, не розуміючи побаченого.
Баланс був нульовим.
Спершу Оксана вирішила, що неправильно увійшла в застосунок. Потім подумала про збій, про затримку, про що завгодно, тільки не про те, що на екрані справді показана правда. Їй було соромно за власну розгубленість: доросла жінка, мати, господиня дому, а сидить на кухні й не знає, куди зникли сімейні заощадження. Тарас роками привчав її не ставити зайвих запитань про гроші, і тепер це мовчання обернулося порожнечею.
Вона оновила сторінку. Потім іще раз. Нічого не змінилося. В історії операцій одна за одною йшли великі перекази за останні місяці. Кошти йшли на невідомий рахунок, про який Оксана ніколи не чула. Остання операція була проведена лише кілька днів тому й остаточно спустошила залишок.
Вона кинулася до спальні, дістала шкатулку з прикрасами, яку майже не відкривала після весілля. Порожньо. Лишилися тільки дешеві сережки й старий ланцюжок без застібки. Тарас забрав навіть те, що колись дарував їй з усмішкою.
Оксана опустилася на край ліжка. Він перекрив їй усе заздалегідь: гроші, цінності, можливість найняти захист. Він хотів, щоб вона прийшла до суду сама, розгублена й зламана.
У розпачі вона згадала про давню знайому, яка працювала в юридичній службі. Та вислухала її, кілька разів тяжко зітхнула й назвала ім’я.
— Спробуй звернутися до Савчука. У нього маленький офіс у старому торговельному центрі. Він не з дорогих, але чесний. Скажи йому все як є.
Оксана знайшла в гаманці останню готівку й поїхала за вказаною адресою. Офіс адвоката Савчука виявився тісним, з облущеною фарбою біля дверного косяка й старим столом, заваленим папками. Сам Савчук був чоловіком середніх років, втомленим, в окулярах із тонкою оправою. Він слухав її уважно, не перебивав і лише час від часу робив нотатки.
Коли Оксана закінчила, він довго мовчав.
— Справа буде важкою, — нарешті сказав він. — Ваш чоловік діяв не згарячу. Він готувався.
— Мені не потрібен дім, — прошепотіла Оксана. — Не потрібні речі. Я хочу тільки Марту. Допоможіть мені. Я заплачу потім, частинами, як зможу…
Савчук закрив ручку й подивився на неї поверх окулярів.
— Гроші обговоримо пізніше. Зараз треба зрозуміти, чим саме вони збираються вас бити.
Він вийшов і повернувся з копіями матеріалів позову. Товста папка лягла на стіл між ними. Оксана відчула, як знову холонуть долоні…
