Землю не ховають у соломі. Вона встала, вийшла, замкнула сарай на клямку, хоч тепер у цьому було мало сенсу. Уранці вона почала працювати так, як її вчили пів століття тому, тихо, по одній ниточці, не смикаючи всю сітку одразу.
Першою ниточкою був нотаріус. Печатка на договорі стояла справжня. Семен Андрійович сказав, що бланк новий, а відбиток справжній.
Отже, нотаріус або засвідчив заднім числом сам, або в когось була його печатка. Нотаріус у місті був один, товстий, спітнілий чоловік на прізвище Ткаченко, що сидів у конторі біля ринку. Лідія прийшла до нього не старою з авоською, а старою з бідою.
Сіла на стілець, заплакала, залебеділа про онуку, про борг, про те, що нічого не розуміє й просить добру людину розтлумачити дурній бабі, що за папір їй підсунули. Ткаченко папір упізнав. Вона побачила це з того, як він на неї глянув і як відвів очі.
Він забелькотів, що нічим допомогти не може, що засвідчував за всіма правилами, що людина приходила, документи були в порядку. Лідія плакала й чіплялася за слова.
— Яка людина, батечку? Паша мій приходив? Так Паші ж не було в травні! Паша ж помер!
Ткаченко зблід, заметушився, сказав, що переплутав, що не пам’ятає, що в нього багато паперів, і майже виштовхав її за двері.
Їй вистачило. Вона дізналася те, що шукала. Ткаченко засвідчував, не дивлячись, зі страху, і знав, що засвідчує мертвого.
Отже, договір йому приніс хтось, кого Ткаченко боявся більше, ніж закону. Не Цвях. Цвяха нотаріус не злякався б до блідості.
Цвях паперів не носить. Носить папери інша людина, акуратна, та, в кого все оформлено, в кого печатки, в кого зв’язки з конторами. Другу ниточку вона знайшла за три дні й знайшла випадково.
Так, як і знаходиться найважливіше. Вона сиділа на лавці біля банку, годувала голубів і слухала. Стара на лавці — це меблі, при ній говорять, як при порожньому місці.
Дві жінки біля ґанку скаржилися одна одній на життя. І одна сказала: от, мовляв, і Роман Васильович із контори Заболотного приїздив, землю в Петренків переоформлював.
Усе чин чином, із паперами, культурний такий. А Петренки вже й речі зібрали, до доньки в область виїжджають. За безцінь віддали, аби відчепилися.
Роман Васильович із контори Заболотного, з паперами, культурний. Лідія догодувала голубів і пішла додому. Тепер у неї було ім’я того, хто малює руку мерців і засвідчує її в переляканих нотаріусів.
Заболотний вирішує, Цвях лякає, а Роман Васильович оформлює, перетворює страх на підпис, а підпис — на власність. Це і була система. Нагорі той, хто хоче, посередині той, хто оформлює, внизу той, хто ламає…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
