Вранці Оксана, поки чоловік іще хропів, набрала номер своєї матері, Наталії Михайлівни.
Наталія Михайлівна була жінкою практичною, суворою й не терпіла сентиментів. Вона тримала невеликий магазин сантехніки на околиці міста. Уміла спілкуватися з постачальниками й легко могла відрізнити латунний фітинг від силумінової підробки.
Оксану вона любила, але виховувала в строгості, привчаючи розраховувати тільки на себе. Вислухавши історію про іпотечну діру й зятя, вона лише хмикнула в слухавку.
— Тридцять тисяч, кажеш? Добре, я сьогодні ввечері заїду, привезу. Але май на увазі, Оксано, це не подарунок. Це фінансова ін’єкція, щоб ви не вилетіли на вулицю. Будемо вирішувати, що робити з твоїм трутнем.
Богдан того дня повернувся рано. Вони з Галиною Петрівною не лише купили цибулю, а, вочевидь, ще й добряче посварилися, бо чоловік був похмуріший за хмару.
Він скаржився, що мама змусила його перетягати мішки з картоплею в підвал, а потім ще й відчитала за те, що він нібито повільно ходить. Близько сьомої вечора у двері подзвонили…
