Богдан почав їздити до Галини Петрівни з гречкою й дешевою ковбасою. Але масштаб трагедії лише набирав обертів. На другий місяць Галина Петрівна вирішила, що раз син вільний, час робити косметичний ремонт у її передпокої.
Звісно, матеріали передбачалося купувати коштом молодих. Коли Богдан попросив у Оксани 15 тисяч на шпалери й клей для мами, вона просто розсміялася йому в обличчя.
— По-перше, грошей немає, — спокійно промовила Оксана, гортаючи в телефоні банківський застосунок. — У нас на картці залишилося рівно на проїзд і їжу до кінця місяця. По-друге, навіть якби вони були, я не збираюся спонсорувати естетичні пориви твоєї мами. Хоче шпалери — нехай іде в банк по кредит.
Богдан спробував влаштувати скандал, звинуватив дружину в черствості. Але Оксана просто пішла в спальню й зачинила двері. У підсумку Галина Петрівна купувала найдешевші паперові шпалери сама.
Потім тиждень виносила синові мозок за те, що вони криво клеяться. А Богдан повертався додому вичавлений як лимон, просочений запахом дешевого клею й чужого пилу. Наприкінці третього місяця ситуація стала критичною.
Богдан схуд, змарнів і виглядав так, ніби відпрацював зміну в шахті. Його розпорядок дня був жахливий. Підйом о шостій, поїздка через усе місто до матері, виконання маячних доручень.
Він викопував пні на дачі, лагодив допотопну пральну машину, возив Галину Петрівну будівельними ринками, бо вона любила торгуватися за кожен цвях наживо. Оксана рахувала копійки, її зарплати вистачало впритул. Вона викреслила зі списку покупок усе зайве, перестала ходити на манікюр, перейшла на домашні вечері з круп і сезонних овочів.
Але цифри на екрані телефона вперто не хотіли сходитися. Наближалося сьоме число, дата платежу за іпотекою. За два дні до години ікс Оксана сіла за кухонний стіл, поклала перед собою блокнот і розписала весь бюджет.
Картина складалася невтішна. Не вистачало рівно тридцяти тисяч. Вхідні двері клацнули, і в передпокій ввалився Богдан.
Його кросівки були в глині, руки — у подряпинах. Він гепнувся на пуф і тяжко застогнав.
— Мама вирішила теплицю зі старих віконних рам зібрати, — простогнав він, стягуючи взуття. — Я дванадцять рам на собі пер через сусідню ділянку. Спина відвалюється…
