Життя без прикрасГоловним лотом виявився Богдан, але забирати його ніхто не хотів.
— Ви сім’я, рідня. Ви не можете вигнати чоловіка, — наступала Галина Петрівна, розмахуючи руками. — Оксана має бути з чоловіком і в горі, і в радості.
— Радість закінчилася три місяці тому, — парирувала Наталія Михайлівна. — Залишилося саме горе цибулеве. Забирайте свій цінний кадр.
— Він мені весь холодильник підчистить, — скандалила свекруха. — Я його не прогодую. Він мужик здоровий. Йому м’ясо щодня треба.
Богдан спробував вставити слово.
— Мам, ну я ж тобі допомагав. Паркан робив.
— Паркан він робив. Та той паркан від вітру хитається! — гаркнула на нього мати. — Диви, який працівник! Нероба. До себе я тебе не пущу. У мене кіт нервовий. Він чужих не любить.
Оксана дивилася на цей цирк-шапіто й розуміла, що час ставити крапку. Емоцій більше не було. Був лише холодний, виважений розрахунок. Ситуація кристалізувалася.
Вона підійшла до столу й ляснула по ньому долонею. Різко. Жорстко. Суперечка матерів стихла. Усі обернулися до Оксани.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.