Слово «розлучення» зависло в повітрі важкою гирею. Богдан судомно ковтнув. Галина Петрівна закліпала очима.
А потім Оксана почала загинати пальці, по пунктах викладаючи подальший план.
— Якщо ми розлучаємося, квартиру доведеться продати. Повертаємо борг банку. Залишені три копійки ділимо навпіл. І кожен іде своєю дорогою. Але май на увазі, Богдане, якщо банк нарахує штрафи за прострочення, це вираховуватиметься з твоєї частки. Усе зрозуміло?
Почувши про продаж обжитої, свіжовідремонтованої квартири й реальну загрозу того, що син-утриманець перейде на її повне утримання не на якийсь час, а назавжди, Галина Петрівна сказилася. У її очах закрутився калькулятор. Втратити квартиру, де син має частку, пустити все з молотка, отримати копійки й на додачу дістати великовікового ненажеру у свою двокімнатну на довічне утримання — це був фінансовий апокаліпсис.
Свекруха нервово ковтнула. Поправила перекошену шаль. Увесь її гонор вивітрився, лишивши тільки суворий, загнаний у кут прагматизм.
— Скільки? — процідила вона крізь зуби, уникаючи дивитися на Наталію Михайлівну. — Скільки там за вашу цю іпотеку не вистачає цього місяця заплатити?
— Тридцять тисяч. — Оксана схрестила руки на грудях, чекаючи розв’язки. — Термін післязавтра.
Галина Петрівна голосно, зі свистом видихнула. Вона полізла в надра своєї неосяжної дерматинової сумки, довго там порпалася, видобула телефон, потім окуляри, наділа їх на ніс.
— Ідіотизм, — пробурмотіла вона, тицяючи товстим пальцем в екран. — Наталочко, раз квартира спільна й борг спільний, здавати не треба й переїжджати не треба. Ми ж цивілізовані люди.
Вона підвела погляд на тещу.
— По п’ятнадцять тисяч. Скидаємося навпіл. Оксано, я зараз п’ятнашку закину, і ти, Наталю, давай свої п’ятнадцять. Назбираємо хоч би тільки заради того, щоб квартиру не втратити.
Наталія Михайлівна всміхнулася, дістала телефон і переказала Оксані п’ятнадцять тисяч.
— Я свій внесок зробила. Чекаємо на вас, Галино.
За три хвилини Оксана отримала пуш-сповіщення від банку. Надійшов переказ на п’ятнадцять тисяч. У графі «Повідомлення» було написано великими літерами: «ПОВЕРНЕННЯ БОРГУ».
Оксана хмикнула: свекруха навіть не спробувала виставити все так, ніби їй хтось був винен.
Отримані від обох матерів гроші Оксана відразу переказала на іпотечний рахунок. Питання з банком було закрите. Галина Петрівна, розлучившись зі скромними заощадженнями, підвелася з-за столу.
На Богдана вона тепер дивилася не як на улюбленого синочка, а як на дуже дорогу й нерентабельну інвестицію, що принесла чистий збиток…
