Приманкою для Мельника стала його жадібність. Через людину, яка не розуміла справжньої мети, йому передали: є покупець на хороший телефон без документів, розрахунок готівкою, зустріч увечері в промзоні біля складів. Така угода не виглядала незвичною. Мельник провертав схожі справи й тому не побачив загрози. Зустріч призначили на сімнадцяте жовтня, на восьму вечора.
До Руденка повідомлення дійшло іншим шляхом. Йому натякнули на товар, який можна вигідно прилаштувати, і на людину, готову заплатити за надійність. Зустріч призначили на ту саму ніч, на першу годину. Самовпевнені люди вважають, що вміють розпізнавати брехню за обличчям і голосом. Саме ця впевненість часто робить їх сліпими.
Я не збирав складного спорядження. Чим більше предметів, тим більше слідів і випадковостей. У сараї під верстаком лежали стара темна куртка, щільні робочі рукавиці, кілька заздалегідь відрізаних шматків господарської мотузки, смуги чистої тканини й армійський ніж, привезений із війни. Для мене ніж не був пам’ятним знаком. Це був інструмент, який я роками тримав змащеним і гостро нагостреним. Усе інше можна було купити в будь-якому господарському магазині й загубити серед сотень однакових покупок.
Сімнадцятого жовтня я закінчив денну зміну близько третьої. Вдома з’їв хліб із ковбасою, випив чаю й ліг на пару годин. Спав погано, кілька разів прокидався, але змушував себе знову заплющити очі. Перед важливою справою втома небезпечніша за страх: вона робить рухи квапливими, а рішення неточними.
О п’ятій я підвівся, одягнувся й ще раз перевірив вміст сумки. Небо висіло низько, повітря стало важким від близького дощу. Листя яблуні ворушилося майже без вітру. З дому я вийшов на початку шостої й не озирнувся.
До занедбаного цеху прийшов за дві з половиною години до першої зустрічі. У сутінках бетонні стіни здавалися вищими, ніж удень. Я влаштувався на металевому ящику біля лівої стіни, поклав ліхтар поруч і не вмикав його. Спершу крізь верхні прорізи проникало слабке сіре світло, потім зникло й воно. Лишилися запахи іржі, сирого бетону, старого машинного мастила й прілої трави, що пробилася крізь тріщини.
Холод повільно проходив крізь куртку. Не зимовий, не гострий — звичайний жовтневий холод порожнього приміщення, де багато років не було тепла. Я стежив за диханням, прислухався до крапель, що падали десь у дальньому прольоті, і не підганяв час.
Марина не виникала перед очима як окремий спогад. Вона була присутня інакше — формою порожнечі. Каструля на плиті. Розгорнута книжка. Синій пуховик на плечах. Місце навпроти за кухонним столом. За обрисами відсутності я відчував усе, що там колись було. Лишалося сидіти в темряві й чекати першого звуку кроків біля воріт…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
