— Він усім каже те, що їм найзручніше чути.
Лейла повільно опустилася на матрац. Руки в неї тремтіли.
— Він оголосив родичам, що я поїхала лікуватися. Потім сказав, що я не хочу нікого бачити. Потім почав надсилати їм короткі повідомлення з мого телефона.
— З вашого телефона?
— Він забрав його. Як забрав ваш паспорт?
Марія мовчки дивилася на неї.
Лейла кивнула, ніби це й було відповіддю.
— Я намагалася чинити опір. У мене були записи, документи, копії переказів. Він не встиг знайти все.
Вона потягнулася до подушки, дістала маленьку карту пам’яті, загорнуту в шматок тканини.
— Візьміть. Там розмови. Його погрози. І ще дещо.
— Треба викликати поліцію.
Лейла всміхнулася, але в очах у неї не було сміху.
— Ви думаєте, я не намагалася? Він тримає поруч людей, які йому зобов’язані. Він не всемогутній, але вміє зробити так, щоб люди боялися. Ірина боялася за сина. Керуючий — за візу. Охорона — за роботу й гроші. А я була тут. Без телефона. Без вікон.
Марія взяла карту пам’яті. Пальці стали крижаними.
— Я виведу вас.
— Ні.
— Як це ні?
— Ви не встигнете. Він повернеться. Якщо він спіймає вас зі мною, то скаже, що у вас істерика. Що ви ревнували. Що ви самі відчинили двері й напали на мене. У нього вже є папери.
Марія згадала нотаріуса. Абаю. Підпис.
— Які папери?
Лейла подивилася на неї уважніше.
— Він возив вас у моїй абаї?
Марія різко підвела очі.
— Що?
— Чорна. Срібна вишивка на рукавах. Запах жасмину.
У кімнаті стало нічим дихати.
— Він сказав, що це подарунок.
Лейла заплющила очі.
— Це моя абая.
Марія стиснула край телефона так сильно, що заболілі пальці.
— Навіщо?
— Щоб камери біля бічних воріт показали жінку, схожу на мене. Здалеку, в закритому одязі, в окулярах. Щоб родичі, яким він показував записи, повірили, що я виходила з дому сама. Що я жива, вільна, просто не хочу спілкуватися.
Марія відчула, як її нудить.
Вона згадала, як Саїд тримав її за лікоть. Як охоронець біля воріт не дивився в обличчя. Як нотаріус говорив швидко, а перекладач не перекладав кожного слова. Як Саїд усміхався, ніби все довкола — гра, правила якої знає тільки він.
— Він використав мене, — прошепотіла вона.
— Він використовує всіх, доки вони це дозволяють.
Згори долинув глухий звук.
Обидві жінки завмерли…
