Життя без прикрасОксана стояла осторонь, нерухома, спокійна, і жодна бджола не зачепила її. Вона знала, пам’ятала батьків урок, і її тіло, що не виказувало ані краплі страху, лишалося невидимим для рою, ніби частиною пейзажу, а не загрозою. За кілька секунд Олег почав задихатися.
Обличчя його швидко червоніло, набрякало, горло стискалося. Алергія, про яку він якось хвастливо розповідав їй біля вогнища, згадуючи дитячий випадок, коли ледь не помер від одного укусу, тепер проявилася в багато разів сильніше. «Не можу дихати!» — прохрипів він, падаючи на коліна, хапаючись за горло.
Андрій метався поруч, відбиваючись від бджіл, ще не до кінця розуміючи, що відбувається з приятелем. І в цій паніці, в цьому хаосі Оксана нарешті ступила до кущів верболозу. Вила лягли в руки звично, як лягали тисячі разів до того, на косовиці, на фермі, у ті роки, коли батько вчив її працювати нарівні з собою.
Вона розвернулася. Андрій, відмахуючись від бджіл, опинився до неї спиною, не помічаючи її наближення через власну паніку. Оксана не вагалася.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.