Три наступні дні маєток ніби забув, як звучать людські голоси. Оксану тримали в закритому приміщенні під звичайною службовою будівлею в центрі міста. У неї були чиста вода, їжа, вузьке ліжко й маленьке вікно під стелею, але шанобливе поводження не змінювало головного: вона залишалася бранкою й годинами дивилася на двері, ніби Міла могла зайти крізь них.
Дівчинку поселили у світлій гостьовій кімнаті східного крила. Вона більше не плакала при сторонніх, сиділа біля аркового вікна з рюкзачком та іграшковим кроликом і спостерігала, як листя в саду змінює колір. Тричі Міла відмовлялася від їжі; лише після нагадування, що мама засмутиться, з’їла дві ложки каші й знову відсунула тарілку.
Щовечора Богдан проходив повз її двері. Він зупинявся, дивився на маленьку спину біля вікна, але зайти не наважувався. Підготовлені папери з обвинуваченням так і лежали непідписаними, а на два запитання Кирила він відповідав одним словом: «Чекайте».
Другої ночі Богдан знову й знову переглядав запис верхнього коридору. Оксана несла тацю обома руками, заходила, схиляла голову й виходила, не затримавшись ані на зайву секунду. Її плечі, кроки й рухи не виказували ні паніки, ні очікування результату.
Потім він перечитав свідчення персоналу. Найкоротшими й бездоганно складеними виявилися пояснення Степана: Оксана готувала тацю сама, ніхто інший не залишався біля напоїв, нічого незвичного керуючий не помітив. Богдан затримався на цих рядках, але п’ятнадцять років довіри змушували його відводити підозру.
Третьої ночі він повернувся до кабінету, де ледь не помер. У каміні тліли останні вуглини, а на килимі після чищення все ще вирізнялася бліда пляма. Дивлячись на неї, Богдан знову запитав себе, навіщо винній жінці залишати флакон у власній шафці й приймати підозрілий переказ просто на своє ім’я.
Відповідь, вироблена роками серед змов і зрад, була проста: Оксану підставили. Однак однієї клятви й його інстинкту було недостатньо, щоб зруйнувати ланцюг речових доказів. Потрібен був свідок, і таким свідком могла виявитися дівчинка, яка весь день перебувала в домі непомітно для дорослих.
Уранці четвертого дня Богдан увійшов до вітальні з тонкою шкіряною коробкою. Усередині лежали два сучасні автоінʼєктори, виписані досвідченим алергологом. Він поставив їх на стіл і пообіцяв Мілі, що відтепер у неї завжди буде запасна доза.
Дівчинка не торкнулася подарунка. Вона й далі обіймала кролика й запитала, чи збирається Богдан назавжди забрати в неї маму. Коробка між ними раптом здалася марною: вона могла захистити від алергії, але не могла купити дитячу довіру.
Богдан чесно зізнався, що поки не знає всієї правди, і попросив допомогти йому розібратися. Простими словами він пояснив, що хтось додав небезпечну речовину в його келих, а потім улаштував усе так, ніби винна Оксана. Після короткого мовчання Міла погодилася розповісти, де була того дня.
Вона пішла з підвалу, бо хотіла пити, знайшла матір у кімнаті з пляшками й сховалася за шафою. Потім дядько Степан попросив маму принести воду й залишився сам. Міла бачила, як він вийняв маленьку синю бульбашку й капнув щось у келих, а коли Оксана повернулася, флакон уже знову лежав у кишені.
Богдан подався вперед і кілька разів перепитав, чи впевнена вона. Дівчинка назвала чорний камінь у персні Степана — родинну печатку, яку той носив багато років і майже ніколи не знімав. Помилитися в цій деталі Міла не могла.
Богдан підійшов до вікна, відвернувшись, щоб дитина не побачила, як напружилося його обличчя. Потім повернувся, подякував Мілі й сказав, що вона врятувала його вдруге. На запитання, чи скоро повернеться мама, він уперше відповів без сумніву: «Дуже скоро. Обіцяю»…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
