Фарфор не обіцяв роздавати привілеї. Він запропонував нову форму устрою: федерацію. Кожен край зберігає самостійність у місцевих справах, але бере участь у спільній координації, ділиться інформацією, дотримується єдиних правил і підтримує колективні рішення. Для регіональних авторитетів це звучало незвично й заманливо: вони не втрачали влади, але отримували захист, зв’язки й доступ до ресурсів.
Першими відгукнулися злодії далеких портів і торговельних міст. Вони давно втомилися від диктату центру й побачили в пропозиції Фарфора шанс здобути справжню автономію. Потім приєдналися кілька промислових областей, де тіньові гроші текли особливо густо. До літа його коаліція охоплювала вже третину великого простору, причому саме ті території, де кримінальна економіка була найприбутковішою.
Інші претенденти швидко зрозуміли загрозу. Серединний і Північний Другий уклали тимчасовий союз. До них приєднався Тайговий, отримавши обіцянку залишити його землі в спокої після перемоги. Гірський вичікував. Він був досить розумний, щоб не кидатися у війну проти людини, яка вигравала не силою, а розрахунком.
Перше серйозне зіткнення сталося у великому промисловому місті. Місцевий авторитет, відомий як Рудний, вагався між двома таборами. Від союзу старих приїхав сам Серединний — з оточенням, подарунками й великою сумою. Фарфор прибув сам, зате привіз те, що цінувалося дорожче за гроші: повну картину фінансових операцій Рудного за останні п’ять років.
Переговори проходили в ресторані на другому поверсі, закритому для сторонніх. Серединний говорив про заслуги, традиції й свої можливості у вищих кабінетах. Фарфор слухав, а потім почав ставити прості запитання: як координуватиметься робота між далекими областями? Хто відповідає за спільні каси? Як розв’язувати конфлікти, якщо два регіони сперечаються за один потік? Серединний відповідав загальними словами. За його авторитетом не було програми.
Рудний зробив вибір надвечір. Він підтримав Фарфора, і слідом за ним до коаліції перейшли ще кілька міст. Для старого союзу це стало ударом. Серединний зрозумів, що розмовами програє, і вирішив перейти до відкритих дій. Восени у великому транспортному вузлі готувався замах на союзника Фарфора, але інформаційна мережа Назара дізналася про це заздалегідь…
План замаху був вибудуваний професійно. Союзника Фарфора мали прибрати під час зустрічі в ресторані: виконавці знали час, зал, охорону, шлях відходу. Але вони не знали головного — що Назар отримав відомості за два дні до призначеної години. Він не став просто скасовувати зустріч. Йому потрібен був урок.
У призначений день усе виглядало як завжди. Машина під’їхала, охорона зайняла місця, у вікнах ресторану мигнули знайомі силуети. Виконавці атакували й лише після перших секунд зрозуміли: стріляли по манекенах і порожніх кріслах. Справжній авторитет спостерігав за тим, що відбувається, із сусідньої будівлі. Одночасно люди Фарфора підійшли до квартир, де жили родини нападників. Нікого не чіпали, нічого не забирали. На столах залишили фотографії, адреси, розклади — холодний доказ того, що невидима рука вже була поруч.
Виконавців затримали зі зброєю. Одні потрапили до поліції, інші зникли з гри назавжди. Поголос розійшовся далекими містами швидше за сухі офіційні зведення. Стало ясно: Фарфор воює не звичними методами. Він не прагне залити вулиці кров’ю. Він створює у противника відчуття повної прозорості, ніби кожні двері, кожна родина, кожна таємна розмова давно відзначені на його внутрішній карті.
Серединний спробував відповісти дзеркально — ударом по іншому союзникові Фарфора. Але операція зірвалася ще на підготовці. Виконавців узяли під час отримання зброї, а замовники зрозуміли, що навіть їхні закриті наради більше не закриті. До кінця 1971 року старий союз тримав формальний авторитет, але програвав економіку, інформацію й настрій регіонів…
