Життя без прикрас— Покажи-но квиток, — сказала Галина, вислухавши мене.
Він лежав у мене в кишені халата. Галина наділа окуляри з товстими лінзами, довго повертала картонку, потім піднесла майже впритул до лампи.
— Справжній. Пам’ятаю такі. Ось кут компостером пробитий. У 1987 році я за таким до сестри у велике місто їздила. Тільки навіщо його тобі підкинули, не збагну.
— Я теж не розумію.
Вона повернула квиток.
— Ларо, облишмо поки квиток. Ти краще скажи: Микола в тебе гроші позичав? Ти йому давала?
— Бувало.
— А він не міг сам десь у борги влізти? Показний хлопець, такі нерідко влазять.
Я замислилася про його бізнес — так я називала роботу сина, бо він сам казав «бізнес». Щось пов’язане з перевезеннями, з контейнерами; подробиць я не знала. Років три тому він попросив позичити двісті тисяч. Я взяла їх із заощаджень на чорний день і дала йому. Через місяць він усе повернув, та ще й привіз подарунок. Згодом став телефонувати рідше, якось віддалився. Про будинок казав тільки: «Ми купимо». На моє запитання, який будинок і де, відповідав, що за містом гарно, а решту я сама побачу.
— Може, й борги, — сказала я. — Але ж я б допомогла, Галино. Він би попросив — віддала б усе, що в мене є. Для сина мені грошей не шкода. Тільки він не попросив. Він вирішив за мене.
Раніше я цього вголос не промовляла. Тепер слово «вирішив» залишилося між нами, ніби щось важке й холодне, що зависло в повітрі.
Галина зітхнула.
— У моєї племінниці Іри є подруга, Наталія Ткач, адвокатка. Років десять у нашому місті працює. Кажуть, хватка залізна. Сходи до неї. Ти ж не звинувачувати сина підеш, а дізнатися, порадитися.
— Мені соромно до адвокатки йти через власного сина.
— А мені було б соромно з вокзалу в чужу машину сісти, — відповіла Галина без усмішки.
Я насторожилася. Про білу машину з червоною смугою я нікому не розповідала. Галині говорила про куртки; переповідаючи свої думки, побіжно згадала якусь машину, без кольору й смуги. А тепер мені здавалося, що саме ці подробиці вона щойно назвала.
— Галино, звідки ти знаєш про червону смугу?
Вона завмерла.
— Про яку смугу? Я про неї не говорила.
— Щойно говорила.
— Ні, Ларо. Це ти сама сказала. Хвилин п’ять тому розповідала, що циганка попередила про машину з червоною смугою.
Можливо, я й сказала. Певності вже не було, і це налякало мене дужче за саму суперечку. Якщо я почну плутати власні слова, Микола виявиться правим. Подякувавши Галині, я піднялася до себе й сіла за комп’ютер.
Старенький ноутбук син подарував мені п’ять років тому. Інтернет я освоїла; до пенсії навіть вела в школі електронний щоденник. На сайті продажу квартир ввела в пошуку В'язолісся й вулицю Медову. Сьоме оголошення в списку було про мою квартиру. Побачивши його, я ніби перестала дихати.
«Двокімнатна квартира площею п’ятдесят чотири квадратні метри виставлена на продаж: вулиця Медова, чотирнадцять, поверх четвертий. У квартирі тепло й світло, стан добрий. Продаємо терміново, на підставі довіреності власника, за два мільйони вісімсот тисяч. Якщо угода відбудеться швидко, можливий торг. Для зв’язку телефонуйте Сергію».
Поруч були знімки. Моя кухня — герань на підвіконні, зарубки на одвірку. Кімната із шафою, у якій досі лежали сорочки Віктора. Ліжко під покривалом у блакитні квіточки. Я впізнала на покривалі складку: воно так лежало в липні. У ті три дні Микола ходив квартирою з телефоном і фотографував. Мені здавалося, знімає на пам’ять.
Оголошення розмістили 11 жовтня, два тижні тому. За таку квартиру в нас просили не менше чотирьох мільйонів, а тут стояла значно менша сума. Сусід-рієлтор колись пояснював мені, як виглядає терміновий продаж: гроші потрібні сьогодні, тому покупець отримує низьку ціну, не торгується, не читає паперів, платить і швидко йде.
Я дивилася на герань на екрані й чітко зрозуміла: у власній квартирі я вже не живу. Від липня в ній існували інший план, інше життя, а мені залишалося місце зайвої речі. Я підвелася, вимкнула ноутбук і підійшла до вікна.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Опасность!! Предупреждение !!