— Робота така, — Віктор дивився просто в очі інспекторові. — Навіщо приїхали? Ліс стоїть, ділянки закриті до травня.
Кузьмін дістав із кишені пачку сигарет. Він не поспішаючи закурив, прикриваючи вогник запальнички долонею. Запах дешевого тютюну змішався з ароматом весняної прілі.
— Чутки ходять, Вітю. Нехороші чутки. Кажуть, ти в браконьєрів товар перехопив у січні. Щось цінне. Те, що за законом державі належить.
Молодий інспектор за спиною Кузьміна почав обходити дім, заглядаючи в щілини між колодами сараю. Його чоботи голосно чвакали в багнюці. Віктор не обертався на звук, і далі спостерігаючи за старшим.
— У мене в сараї тільки дрова й запчастини від трактора, — рівним голосом промовив Віктор. — Можеш перевірити, якщо маєш ордер. Або акт на огляд.
Кузьмін усміхнувся, випустивши струмінь диму.
— Ми по-сусідськи, Вітю. Навіщо нам ці формальності? Якщо звір у тебе — віддай по-доброму. Ми його в розплідник оформимо. До обласного центру відвеземо. Там догляд, вітаміни. А тут він у тебе здохне. Або сусідів задере.
У цю мить із сіней долинув гучний звук. Малюк, відчувши чужих, з силою вдарив лапою по внутрішніх дверях. Глухий, потужний удар озвався вібрацією в дошках ґанку.
Молодий інспектор завмер біля рогу дому. Він повільно потягнувся до кобури на поясі, де висів газовий балончик і табельний травматичний пістолет. Кузьмін примружився, струшуючи попіл просто на мокрий сніг.
— Чуєш? Собака в мене, — Віктор зробив крок уперед, перекриваючи собою вхід до дому. — Великий. Чужих не любить. Краще не підходь до дверей.
— Собака, значить? — Кузьмін повільно затягнувся востаннє й кинув недопалок у калюжу. — Гаразд. Сьогодні в мене паперів немає. Але ти подумай, Савельєв. Ліс — він тісний. І правила в ньому пишу не я, а ті, хто зверху. Їм звітність потрібна. Кривава чи жива — їм однаково.
Інспектори розвернулися й пішли до машини. Кузьмін затримався біля водійських дверцят. Він глянув на переднє колесо свого позашляховика, потім на Віктора…
